Дитинство
Десмонд Томас Досс народився 7 лютого 1919 року в Лінчбурзі, штат Вірджинія, у сім’ї теслі Вільяма Досса і робітниці взуттєвої фабрики Берти Олівер. Сім’я Доссів була дуже релігійна, вони належали до вкрай фундаментальної церкви “Адвентистів сьомого дня”. Адвентисти вірили в скоре Друге Пришестя Христове, свято шанували десять Божих заповідей і дотримувалися суботи, вважаючи її найважливішим днем і “пам’ятником створення світу”. Цього дня їм не можна працювати і розважатися, він має бути присвячений молитві та упокорюванню. Усе дитинство Досса пройшло в строгому аскетизмі і щоденному повторенні молитов, найголовнішим предметом у кімнаті хлопчика був великий плакат, що висив на стіні, з тими самими десятьма Божими заповідями.
У ті роки Десмонд довго задивлявся на цей плакат, часто вказуючи пальцем на картинку, що ілюструвала 6-у заповідь “не вбий” із зображенням Каїна над тілом Авеля. Він не міг збагнути: “Як брат міг зробити таке зі своїм братом?”
Призив в армію
Коли Доссу виповнилося 18 років, він, як і всякий патріотичний американець, заявив про своє бажання добровільно служити країні і отримав свій номер призовника. У світі було неспокійно – Німеччина в Європі і Японія в Азії відкрито проявляли свої загарбницькі наміри, і з дня на день можна було чекати грози. Він отримав цивільну роботу в доках міста Ньюпорт-Ньюс у тій же Вірджинії, де працював на завантаженні-розвантаженні військових кораблів. Коли в 1939 році розпочалася війна, Досс записався на курси військових медиків, щоб здобути спеціальність, більш відповідну його переконанням.
Нарешті, у 1942 році підійшов і його призовний номер (у той час призов в армію США здійснювався за допомогою випадкової лотереї) – Досса викликали в призовний пункт. До цього моменту США вже вступили в Другу Світову війну після японського нападу на Пірл-Харбор і вели активні бойові дії на островах у Тихому океані. Десмонда Досса збиралися відправити служити в піхоту – діюча армія постійно потребувала поповнень. Але тут з’ясувалася одна важлива деталь: Досс категорично відмовлявся брати в руки зброю, про що заявив у своїй анкеті, вказавши, що це суперечить його релігійним переконанням. Адвентисти сьомого дня в буквальному розумінні сприймали шосту Божу заповідь “Не вбий!” і забороняли своїм послідовникам навіть торкатися будь-якої зброї.
Десмонд попросив зачислити його в армію на “нестройову” посаду, але призовна комісія не зрозуміли поглядів Десмонда і проставили на його справі ганебний штамп “ВІДМОВНИК”. Армійське поняття “Відмовник” (“Conscientious objector”), має на увазі людину, яка відмовляється від військової служби з посиланням на свої переконання. Це люди, які хочуть уникнути поля бою і зазвичай їх направляють на якісь альтернативні роботи, не пов’язані із службою в армії. Але Десмонд хотів служити своїй країні, хотів піти в армію. І йому вдалося добитися зачислення в медичну службу, тут він міг виконувати свій обов’язок, при цьому не поступаючись своїм переконанням.
“Я відчував, що це було великою честю – служити Богові і своїй країні, але я і гадки не мав, у що я насправді вплутався“. – Десмонд Досс
Можете собі уявити, як однополчани ставилися до нього в учбовому центрі. Коли ти йдеш у діючу армію і плануєш вирушити незабаром на справжнє поле бою, ти чекаєш від своїх товаришів, що вони прикриватимуть твою спину в бою, коли навколо свистітимуть кулі і падатимуть снаряди. Чоловік, який не міг узяти в руки навіть армійського ножа, не вселяв однополчанам великої довіри. Під час базової підготовки Десмонд стійко терпів нескінченні кепкування і знущання товаришів по службі.
Командири будь-якими шляхами намагалися вижити зі служби такого “дивака” – одного дня сержант, що керував підготовкою новобранців, спробував віддати Досса під трибунал за непокору прямому наказу узяти в руки гвинтівку. Він впустив гвинтівку прямо перед носом Десмонда і загрозливо закричав, що той утримує її в неналежному стані і буде за це покараний. Десмонд довго мовчки дивився на нього, доки сержантові не прийшлося самому її підняти.
До того ж Досс відмовлявся від всякої роботи в суботу, хоча і надавав цього дня медичну та іншу допомогу своїм однополчанам. Той факт, що він відпрацьовував свої відгули наднормовою брудною роботою в інші дні тижня, мало що змінював.
Все це сильно дратувало командування. Один із старших офіцерів знав, що робити. Він підготував документи для того, щоб оголосити його психічно нестійким, непридатним для служби і вигнати його з армії по статті 8 з формулюванням “унаслідок психічної неврівноваженості”.
На допиті перед медичною комісією Досс сказав: “Я не можу уявити собі Ісуса Христа із зброєю в руках. Я упевнений, що якби Він опинився на війні, то рятував би життя людей, а не вбивав їх. Але я хочу служити в армії і допомагати своїй країні. Я був би поганим християнином, якщо дозволив себе комісувати, тим самим погоджуючись, що я ніби розумово відсталий через власні релігійні переконання. Даруйте, але я не можу цього зробити”. Так що армії прийшлося змиритися із присутністю в її лавах Десмонда Досса.
Він повернувся до своїх однополчан, але вони були раді його поверненню не більше, ніж офіцери. Один із солдатів пообіцяв Доссу: “Коли ми підемо в бій, я вб’ю тебе”. І це не було невдалим жартом.
Але Десмонд упокорено терпів. Вечорами він брав у руки свою маленьку кишенькову Біблію, весільний подарунок дружини, читав її, і ревно молився, не звертаючи уваги на глузування з боку оточення.
