Мене переповнювала печаль – я виявився не вірний Тому, Хто віддав за мене Своє життя. Я віддав перевагу земному – що живить серця, душі і думки людей, які не мають іншого джерела життя. Очевидно, я був сильно прив’язаний до футбольної команди.
У світлі вищесказаного знову уважно подивіться на слова Якова: «Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається. Чи ви думаєте, що даремно Писання говорить: Жадає аж до заздрости дух, що в нас пробуває?… Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас. Очистьте руки, грішні, та серця освятіть, двоєдушні!» (Як. 4:4,5,8).
Моя відданість розділилася. Вона визначається рішеннями, а не словами. Є багато чоловіків і жінок, які стверджують, що вони вірні, але їх вчинки свідчать про інше. Чи не тому Боже Слово свідчить: «Багато людей себе звуть милосердними, та вірну людину хто знайде?» (Пр. 20:6).
У той момент я міг би абсолютно переконано сказати: «Ісус найважливіше в моєму житті, Він важливіший за усе інше!» Проте своїм вибором я показував зовсім інше ставлення. Вчинки говорять голосніше, ніж слова.
Апостол Іван так інтерпретує ці слова з Книги Приповістей: «…любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!» (1Ів. 3:18). Істина в тому, що «Даллаські ковбої» зайняли місце мого першого кохання. Я спровокував Духа Святого, що перебуває в мені, до заздрощів. Нехай я і читав це попередження в Писанні, я виявився сліпим до слів. Бог був милостивий до мене і показав мені мою помилку.
Іван також пише: «Дорогі діти, зберігаєте себе від усього, що може зайняти місце Бога у ваших серцях» (1Ів. 5:21, пер. з англ.).
Це вже не Яків попереджає нас, а улюблений учень Ісуса – Іван. Слід зазначити, що це останні слова в його довгому листі. У ті дні апостоли не могли телефонувати, посилати повідомлення по телефону або в мережі Фейсбук. Листи йшли до адресата не один день. Їх писали нечасто, і для їх доставки було потрібно багато зусиль. Тому легко припустити, що в листі, написаному під натхненням Святого Духа, найважливішу інформацію, швидше за все, залишать на кінець.
Як Яків та Іван, Павло теж пише попередження про те, щоб вірні не дозволяли світу займати місце Ісуса.
«Не можете бенкетувати з Господом сьогодні і глумитися з бісами завтра. Крім того, Господь не потерпить цього. Він хоче нас – повністю або ніяк. Невже ви думаєте, що відбудетеся чимось меншим? З одного боку, можна сказати: «Усе годиться. Через Божу дивну щедрість і благодать, нам не треба усе піддавати ретельному аналізу і дослідженню, щоб зрозуміти, чи придатне це до вживання». Сенс у тому, щоб прожити не якось, але прожити добре» (1Кор. 10:21-24, пер. з англ.).
Я в захваті від цих віршів. Вони настільки актуальні в наш час. Слова Павла в «Новому живому перекладі» мені теж дуже подобаються: «Невже ми наважимося збуджувати ревнощі Господні? Хіба ми сильніше за Нього? Ви кажете: «Мені усе дозволене», – але вам не усе корисне» (вірші 22,23, пер. з англ.). Знову ми читаємо про ревнощі Бога до нас.
Більше жодного футболу?
Тепер може виникнути питання: мені взагалі не можна дивитися спортивні ігри? Мені взагалі не можна користуватися світськими речами? Якщо не можна, то як взагалі жити і працювати на землі?
Дозвольте відповісти вам таким чином. Будучи одруженою людиною, чи повинен я виключити зі свого кола спілкування усіх жінок, окрім моєї дружини? Відповідь – ні. Я постійно стикаюся з іншими жінками. Я сиджу з ними поруч у літаку, прямо зараз, коли я друкую на комп’ютері цю книгу під час перельоту, поряд зі мною сидить жінка. Я працюю з жінками. Я зустрічаюся і спілкуюся з ними в багатьох інших громадських місцях.
Як одружений чоловік, я намагаюся бути доброзичливим з ними, частково тому, що нині багато хто з них натерпівся від поганого ставлення до себе з боку чоловіків. Занадто часто до жінок ставляться лише як до тіла, створеного для задоволення чоловічої похоті, нечасто їх приймають за рівних. Це обурює мене, бо я знаю – Бог створив і чоловіків і жінок за Своїм образом. Він дав дари і чоловікам і жінкам, Він однаково дав розум Христовий і чоловікам і жінкам, що перебувають з Ним у заповіті. Він не упереджений, Він не ставить чоловіка вище за жінку, чому ж ми допустили таке ставлення навіть у церквах?
Проте я обережний, щоб не відкривати своє серце і почуття для романтичних або неприпустимих стосунків з іншими жінками. У мене є заповіт з Лізою. Коли я одружився з нею, я розпрощався з кожною жінкою на планеті, романтично кажучи. Отже в мене є правильний спосіб зв’язку з іншими жінками.
Давайте порівняємо це з дружбою зі світом. Я як і раніше можу дивитися футбол, хоча мені важко зберігати інтерес до нього упродовж усього матчу. У мене вже немає тієї пристрасті, яка була, коли мій розум був налаштований на «Ковбоїв». Мій головний потяг полягає в тому, щоб виконати бажання нашого Господа. Любов і турбота про сім’ю, робота, допомога людям, служіння і надбання Божої мудрості і поради – от чому присвячена уся моя увага і прихильність.
Чи бувало в моєму житті так, що мій фокус збивався і увагу займали якісь інші речі? О, так! Але через те, що я просив Духа Святого показувати їх, Він завжди допомагав мені. Гольф, їжа, фільми і навіть служіння – от деякі з тих речей, час для яких мені іноді доводилося скорочувати, щоб знову приділити увагу важливішим речам.
Коли гольф у моєму житті став займати надто багато місця, Дух Святий підказав мені віддати всі свої ключки іншому пасторові. Чому Дух Святий попросив мене про це? Бо в житті того пастора гольф не був чимось зайвим, а в моєму житті був.
Через півтора роки моєї перерви в грі в гольф Господь поклав на серце одному професійному гольфісту подарувати мені спорядження для гольфу вартістю в декілька тисяч доларів. Я зніяковів. Цей професійний гольфіст, людина молитви, сказав: «Джоне, я знаю, що маю це зробити».
Декілька місяців потому один пастор, що допоміг заснувати церкву, яка сьогодні є найбільшою церквою у світі і знаходиться в Південній Кореї, сказав мені, що Бог поклав йому на серці подарувати мені свій набір ключок. У той момент я ще більше зніяковів. Я запитав Господа: «Що мені робити з цими ключками?»
«Йди, грай у гольф», – почув я в серці.
«Але Ти попросив мене віддати усі ключки півтора роки тому».
Бог сказав мені: «Тоді гольф був зайвим для тебе, а тепер він буде відпочинком і насолодою».
Відтоді я граю в гольф. Бог використовує цю гру дивовижним чином, щоб давати мені відпочинок і відновлення, а також можливість проводити час із синами, лідерами церков і партнерами по служінню. За три роки до написання цієї книги служіння Messenger International отримало на місіонерські проекти більше трьох мільйонів доларів через ігри в гольф з друзями і партнерами та турніри по гольфу на кубок Messenger. Якби я повністю виключив гольф зі свого життя, цього б не сталося. Нам не треба боятися, коли Господь вимагає послуху. Насправді слухатися Бога дуже легко, якщо Його прохання співпадає з вашою пристрастю, інакше вона перетворюється на важку роботу.
