Так само світ відводить нас від нашого «першого кохання». Усе починається зі збудження інтересу. Предметом інтересу може виявитися гумор, задоволення, комфорт, захват, інтрига, успіх або будь-який інший привабливий стан. Знайомство може початися так само як і в першому наведеному мною прикладі – у засобах масової інформації чи особисто. Часто це трапляється через незадоволення нашими стосунками з Богом. Ми втрачаємо захват від дружби з Ним. Час нашого спілкування з Ним стає сухим і нудним. Наша потреба в дружбі тягне нас в інше місце.
Потяг світу росте з кожним разом, коли ми витрачаємо на нього час. Незабаром наші думки і емоції опиняються в полоні. Якщо уважно подивитися на Павлові слова, сказані двом різним церквам, ми виявимо в них попередження, здатне захистити нас від перелюбу зі світом, якщо ми не залишимо його в зневазі: «Отож, коли ви воскресли з Христом, то шукайте того, що вгорі, де сидить Христос по Божій правиці. Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі» (Кол. 3:1, 2).
Ви уважно прочитали його слова? Якщо ні, прочитайте ще раз і зверніть особливу увагу на виділені слова – шукайте і думайте. Наш розум думає про те, що ми шукаємо. Перш ніж продовжити, давайте розглянемо Павлові слова, сказані в Посланні до Римлян. Знову звернемо увагу на слово думають.
«Бо ті, хто ходить за тілом, думають про тілесне, а хто за духом про духовне. Бо думка тілесна то смерть, а думка духовна життя та мир, думка бо тілесна ворожнеча на Бога» (Рим. 8:5-7).
Зверніть увагу на слово ворожнеча. Саме це слово використовується в грецькому тексті Послання Якова (4:4) – echthra. У словнику Стронга воно визначається таким чином: «ворожість… привід для опору». Павло знову звертається до вірних, пов’язаних з цим світом.
Не лише моя любов до Лізи утримує мене від зради, але ще і моє небажання випробувати її гнів. У разі перелюбу я став би мішенню її ворожості. Я не хочу, щоб предмет мого обожнювання став ворожим, злим і розчарованим стосовно мене. Проте в порівнянні з тим, що говорять Павло та Яків, ця ворожість нікчемна, бо жоден християнин, знаходячись при повному розумі, не побажав би відчувати на собі ворожнечу Божу. (Пам’ятайте, що Яків і Павло звертаються до вірних.)
Йона зазнав ворожнечу Божу, опинившись у шлунку великої риби. Самсон зазнав її і потрапив у рабство, втративши очі. Ілій зазнав гнів Божий і помер того ж дня, коли його сини були убиті. Є інші приклади, такі як Саул, Валаам, Йоав, Олександр-мідник і багато інших. Засмутити Бога – поганий задум.
Якщо хочете побачити більше прикладів, подивіться звернення Ісуса до церков у книзі Об’явлення. Це були реальні церкви з народженими згори віруючими. Церкви, яка пішли на компроміс у стосунках з Господом, Він пригрозив, що зрушить її свічника – її світло (див. Об. 2:5). Другу Бог попередив, що Він воюватиме з нею (див. Об. 2:16). Третій Він пригрозив хворобою і великою бідою (див. Об. 2:22). Четвертій Він сказав, що прийде до неї немов злодій (див. Об. 3:3), про п’яту сказав, що виплюне її з вуст Своїх (див. Об. 3:16). Висновок один: ніхто не хоче зазнавати на собі ворожнечу Божу!
У Посланні до Римлян (8:5) сказано – «налаштовуйте свої думки» (в англійській версії). Ключове слово тут – налаштувати. Замислимося над цим словом. Уявіть собі, що на вулиці зима, термостат у вашому будинку налаштований на обігрів до 21 градуса. Температура на вулиці – 20 градусів нижче за нуль. У поспіху хтось вийшов з будинку і нещільно закрив за собою двері. Він від’їжджає від будинку, і через декілька хвилин сильний порив вітру широко відкриває вхідні двері. Ви знаходитеся в іншій половині будинку і незабаром відчуваєте, що температура в будинку різко знизилася. Ви починаєте шукати причину і виявляєте широко розкриті вхідні двері, через які в будинок уривається морозне повітря. Ви тут же закриваєте двері, але температура в будинку вже опустилася до 15 градусів. Що відбувається далі? Щойно температура падає, термостат посилає сигнал системі опалювання про необхідність посилити обігрів, поки температура в будинку не відновиться до заданої в налаштуваннях. Для цього навіть не потрібна ваша участь, температура сама піднімається до відмітки 21 градус.
Повернемося до приклада з чоловіком, що зрадив своїй дружині. Кілька років тому, коли він доглядав за нею, його потяг і бажання були налаштовані на неї. Він мріяв про те, щоб бути з нею поруч, близько познайомитися з нею, і згодом про те, щоб освідчитися їй. Вона була в його думках, коли він прокидався, йшов на роботу, застрявав у заторі і особливо коли він лягав увечері спати. Іншими словами, якщо не було необхідності думати про щось конкретне, його думки знову поверталися до предмета, на який вони були налаштовані: на неї.
Його товариші періодично ловили його, коли він відволікався від розмови. Вони казали: «Брате, ти де?»
У зніяковінні він зазвичай відповідав: «Пробачте, хлопці, у мене багато турбот». Він не хотів зізнаватися друзям, що насправді він думав про неї, побоюючись, що це викличе кепкування. Його думки були налаштовані на неї.
Але потім, після заручин, після весілля, після народження декількох дітей, він опиняється в любовному зв’язку з іншою жінкою. Стався розвиток такого самого сюжету. Нова дівчина постійно була в його думках. Коли йому не треба було на чомусь зосереджуватися, його думки постійно поверталися до цієї невірної установки. Навіть знаходячись зі своєю дружиною, він відчував потяг до нового предмета його обожнювання. Він шукав зустрічі з нею, бо його розум налаштувався на думки про неї. Як у будинку термостат автоматично відновлює задану в його налаштуваннях температуру, так і розум повертатиметься до своїх налаштувань.
Яке це має відношення до вірних? Коли ми рятуємося, нас переповнює любов. Ми думаємо про Ісуса, коли прокидаємося, снідаємо, їдемо машиною, на роботі, за обідом, після роботи, коли залишаємося одні і особливо коли лягаємо спати. Ми жадаємо спілкування з Духом Святим. Ми із захватом чекаємо чергового богослужіння, розповідаємо людям про Ісуса і спілкуємося з іншими християнами про Божі шляхи. Іншими словами, Він поглинає наші думки, наш потяг налаштований на Нього.
Час минає. Колись ми чекали служіння, переживали присутність Божу, поклонялися Йому і слухали Його Слово. Тепер ми лише фізично є присутніми на богослужінні, а подумки ми відносимося в іншу реальність. Думки легко перемикаються на улюблену спортивну команду, на розпродажі в магазині, на прийдешні події, на майбутню ділову угоду, на свято, куди нас запросили, на інші справи. Що сталося? Чи відволікаємося ми в думках, або розум повертається до тих думок, на які він був налаштований, – на те, що ми пристрасно шукаємо? Чи не сталося, що ми несвідомо вибрали інших коханих?
