У визначенні світу більший акцент ставиться на форму, ніж на мотиви. Коли я чую міркування щирих вірних, що опинилися в товаристві легалізму або виросли в ньому, моє серце глибоко засмучується. Про легалізм багато говорять, цей термін часто невірно використовують, тому перш ніж продовжити, слід дати йому визначення. Словарне визначення легалізму – «строга прихильність, закону або припису, особливо останньому, замість прихильності духу. Засудження поведінки виходячи з підпорядкування конкретним законам».
Багато хто з нас чує жахливі історії, що виникають на тлі безживної форми християнства. Пастори з кафедри розмахують Біблією, голосно цитуючи правила і норми, які необхідно строго дотримувати. Вони звинувачують жінок у світській поведінці, якщо ті носять брюки, надівають модний одяг, коштовності, наносять макіяж, пірсинг, носять модні і короткі стрижки, фарбують волосся. Чоловікам теж дістається на цих проповідях демагогів: усе їх модне майно піддається ретельній перевірці разом з пірсингом і довжиною волосся.
На цьому проповідники не зупиняються. Засудження не змусить себе чекати, якщо людину помітили в компанії грішників. Критиці піддаються ті, хто відвідує кінотеатри чи якісь розважальні заходи. У бік їх приятелів, які не входять у допустиме коло осіб, кидають похмурі погляди. Будь-яка спроба досягти грішних людей творчим способом часто трактується як відступництво від віри. Серед заборонених речей – танці, відвідування громадських заходів, усі види світської музики, перегляд телевізора, використання в церкві кольорових ламп і диму, і це далеко не весь список правил, що пред’являються до християнина, якщо він хоче «йти за Ісусом і залишатися вільним від світу».
Я назвав лише декілька цілей легалістів, проте є більш приховані, але не менш небезпечні форми легалізму. Їх часто нав’язують повністю або частково як критерій, якому люди повинні відповідати, щоб заробити спасіння, вирости духовно, або судять людину за зовнішніми ознаками. Серед прикладів буде молитва упродовж декількох годин, піст, читання певних уривків з Біблії. Звичайно, усе це корисні справи, але їх не слід робити заради набуття певної форми духовної переваги.
Трапляється, що ми не можемо прийняти прощення, тому поступаємося спокусі карати себе тим чи іншим чином, щоб виправдатися за скоєне. Таким чином ми забуваємо про кров Ісуса і починаємо сподіватися на свої справи.
Легалізм може проявлятися в переконанні, що для нас доступ до Бога відкритіший, бо ми старанно служимо Йому в церкві. Чи нам здається, що Бог швидше почує наші молитви, бо ми не коїмо жодних значних гріхів. Підсвідомо ми можемо заповнювати свій духовний бак доброю поведінкою і справами. Легалізм не дає людині відпочивати чи насолоджуватися життям через постійний тиск, що треба бути завжди зайнятим «служінням Богові», у церковній адміністрації, волонтерській роботі чи турботі про бідних. Любов перестає бути мотивацією, її замінюють спроби заслужити благовоління Боже.
Класичний приклад такого типу легалізму – фарисей, що засудив відомого в місті грішника, порівнюючи своє життя з життям митника (у наш час – члена мафії). Фарисей поспішно подякував Богу за свою хорошу поведінку: він не грішив, не обманював людей, як це роблять члени мафії, він не скоїв перелюбу, постив і молився регулярно і щедро жертвував у синагогу. За іронією долі в той момент, коли цей духовний лідер хвалився своєю поведінкою і перераховував недоліки лідера мафії, грішник стояв у дворі синагоги, волаючи до Бога про милість. Ісус сказав, що другий пішов виправданим, а не «ідеальний» правлячий лідер.
Такого роду легалізм міцно вкорінений у дусі цього світу, бо він зосереджений на статусі, гордості і самозадоволенні, супроводжуючими правила, що встановлені тими чи іншими людьми. Так людина перестає бути залежною від Бога і перемикається на себе. Цей легалізм краде радість, що супроводжує Божу присутність.
Один мій друг, бізнесмен, має дуже великий вплив на людей. Він виріс у легалізмі, але звільнився від нього. Одного разу він сказав мені: «Джоне, я думав, що усе веселе і радісне – від світу і неприпустиме для християнина». Пастор і лідери його церкви концентрували увагу на зовнішній людині, а тим, що приховане в серці, нехтували. Його церква не мала впливу в місті. На жаль, лідери цієї церкви не зрозуміли Павлових слів: «Бо Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім» (Рим. 14:17).
Перебуваючи в Дусі, ми переживаємо велику нескороминущу радість. Радість приваблива для людей, що гинуть у гріхах, бо її немає у світі. Ісус був привабливий для усіх щирих, навіть найзапекліших грішників у суспільстві. Будь-яка людина, що намагається завоювати спасіння або вирости в Христі через легалістське вчення, не має справжньої радості. Така людина живе в дуже маленькому світі, бо відстороняється від спілкування з усіма, хто живе і думає трохи інакше, ніж вона.
Добре, якби лідери церкви, яку відвідує цей бізнесмен, поміркували над словами Павла з Послання до Колосян: «Отож, як ви вмерли з Христом для стихій світу, то чого ви, немов ті, хто в світі живе, пристаєте на постанови: не дотикайся, ані їж, ані рухай, бо то все знищиться, як уживати його, за приказами та наукою людською. Воно ж має вид мудрости в самовільній службі й покорі та в знесилюванні тіла, та не має якогось значення, хіба щодо насичення тіла» (2:20-23).
Цікаво, що Павло співвідносить легалістські правила релігійності, самозречення і суворої дисципліни тіла із силою цього світу. Це не означає, що сексуальна розбещеність, вбивства, крадіжки, пияцтво і т. ін. не гріховні. Це інша форма життя за законами світу. Люди, пов’язані легалізмом, не усвідомлюють, що світ, утримання від якого вони так люто проповідують, та ж сама система, що утримує їх у рабстві.
Легалізм не очищає серце людини, серце – це мішень, яку сили світу хочуть уразити. От чому написано: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Ісус каже: «Добра людина з доброго скарбу добре виносить» (Мт. 12:35). Головне в тому, що ми зберігаємо усередині, що для нас являє цінність. Очищайте своє серце, і тоді усе зовнішнє в житті встане на свої місця в досконалій згоді з тим, що Бог вважає добрим.
Підведемо підсумок: світ атакує внутрішню людину, а не зовнішню. Він проникає в її бажання, наміри і мотиви серця та розуму. Це і є поле битви, саме тут плететься павутина. Саме тут починаються дружба і перелюб зі світом, що поступово проковтує людину. Це може легко статися з тим, хто рідко відвідує церкву, і з тим, хто не пропускає жодних зібрань і активно займається служінням.
Тепер, отримавши ясніше уявлення, що таке світ, давайте перейдемо до питання дружби. Як зрозуміти, що означає дружба зі світом? Як можна перелюбствувати з ним? Про це ми поміркуємо в наступному розділі.
