У житті Мойсеєвому настав важкий і повний стресу час. Безплідна пустеля, через яку він йшов з народом ізраїльським, була повна поневірянь і тягот, від яких часто їх могло позбавити лише божественне втручання. Хоча іноді здавалося, що воно затримується. На додаток до усього рівень підтримки народу був завжди низький. Посеред цих неспокійних днів Бог казав Мойсеєві: «Іди, вийди звідси ти та той народ, що ти вивів його з єгипетського краю до того Краю, що Я присяг був його Авраамові, Ісакові та Якову, говорячи: Нащадкам твоїм дам його, і пошлю перед лицем твоїм Ангола, і попроганяю ханаанеянина, амореянина, і хіттеянина, і періззеянина, хіввеянина, і євусеянина, до Краю, що тече молоком та медом, бо Я не піду серед тебе» (Вих. 33:1-3).
Уявіть, в яких обставинах опинилися в ті дні Мойсей і весь ізраїльський народ. Навколо не було ні прекрасних долин, ні струмків, ні лісів, ні фруктових дерев, ні чистих водойм, ні родючої землі, ні зелених пасовищ для худоби. Минуло досить багато часу відколи вони останній раз бували на ринку, купували одяг, речі та продукти харчування. Щодня їх чекала одна й та сама їжа: дивного роду хліб, який з’являвся на землі шість раз на тиждень, і час від часу перепілки на м’ясо. Щоб хоч трохи увійти до їх становища, спробуйте декілька місяців їсти один і той же хліб і більше нічого. Тоді ви зрозумієте їх.
Життя важке. Рабство в Єгипті було жахливим, але блукання пустелею, здається, нічим не кращим. Проте люди зберігали надію про власну землю, про землю обітовану – Ханаан. Бог упродовж багатьох років говорив їм, що це багата і родюча земля, в якій їх чекає достаток. На той момент вони не знали нічого іншого, окрім важкої праці на будівництві єгипетських міст, і у відповідь отримували незаслужені об’їдки. Незабаром у них з’явиться можливість будувати власні красиві будинки, селища і міста. Це буде нова культура, унікальна в їх історії, що несе гідну спадщину, яку вони передадуть своїм дітям і дітям дітей.
Нарешті, Бог дає завдання їх лідерові Мойсеєві вивести їх у землю обітовану. Він сказав, що їх супроводжуватиме і захищатиме могутній ангел. Цей ангел-воїн вижене усіх ворогів. Проте одне невелике зауваження – Сам Господь не піде з ними.
Уявіть, як було почути ці слова? Те, чого чекали ви і ваші прабатьки упродовж віків, тепер вам пропонує Сам Бог. Чотириста тридцять років у них не було свого дому, вони боролися за виживання, терпіли нужду, а зараз Бог робить їм таку пропозицію. Звичайно, Мойсей прийме її, поспішить на гору і оголосить усім зборам радісну новину. Люди нарешті визнають в ньому великого лідера, і його рейтинг різко зросте. Усі зрадіють і почнуть свій шлях до довгожданого обіцяння.
Саме за таким сценарієм відбувалися б події, будь «прийнятне» добро головною метою. Проте прочитаємо, що відповідає Мойсей на Божу пропозицію: «…Коли сам Ти не підеш, то не виводь нас ізвідси» (Вих. 33:15).
Давайте згадаємо, звідси – це звідки? Звідти, де була нужда, нещастя, пригноблення, труднощі і випробування, – пустеля. Мойсеєва відповідь збентежила б звичайну людину, змусила подумати, що в Мойсея помутився розум. По суті Мойсей сказав: «Якщо вибирати між Твоєю присутністю і Твоїм благословенням, я вибираю Твою присутність, – навіть якщо воно буде посеред нужди і труднощів, воно мені дорожче, ніж Твоє благословення в прекрасному середовищі».
Чи перестав Мойсей розсудливо міркувати? Чи затьмарило сонце пустелі його здатність мислити? Ні. Його внутрішній навігатор був налаштований на краще. Він вів його до кращого рішення, навіть коли Бог запропонував хороше, на яке здоровий глузд і незручні обставини закликали погодитися.
Найпотаємніша Мойсеєва мета, його нагорода – близько знати Бога. А як можна узнати когось, якщо не проводити час у його присутності. У відсутність іншого можна дізнатися про нього, але лише провівши час у його присутності можна близько узнати його самого. Така була найвища Мойсеєва нагорода. Для нього не було більшої цінності, ніщо не притягало його сильніше, навіть хороша пропозиція Самого Бога. Уявляєте, як це приємно Богові?
Ви запитаєте: «Чому Богові має бути приємно, коли відкидають Його пропозицію?» Відповім вам прикладом з власного життя.
Ми з Лізою були в одній поїздці і вирішили провести разом декілька вільних днів. Поблизу розташовувалося приголомшливе поле для гольфу. Я люблю грати в гольф, особливо на якісних полях. Друзі запросили мене зіграти з ними партію на цьому полі, але в мене було дуже мало днів, щоб побути з Лізою.
Моя прекрасна дружина простодушно сказала: «Джоне, йди грай». Я відповів їй: «Ні, любо, я краще побуду з тобою».
Ми провели дивовижні дні. Захвату Лізи з приводу мого вибору не було меж, бо вона знає, як сильно я люблю грати в гольф і спілкуватися з друзями. Ліза зробила мені пропозицію, вона була щирою, вона б не передумала і не стала відмовляти мене, якби я погодився на неї. Проте глибоко в серці, таємно, вона сподівалася, що я вважатиму за краще провести час з нею.
Той же самий принцип ми бачимо в реакції Мойсея. Бог запропонував Мойсеєві варіант, але не хотів, щоб він його прийняв. Він послав би ангела, який безпечно привів би Мойсея і увесь народ у землю обітовану. Проте цей шлях їм довелося б виконати без Божої присутності. Я думаю, Бог щиро запропонував йому такий варіант, але мав таємне бажання, щоб Мойсей віддав перевагу Йому Самому, ніж швидкий вихід з пустелі і легке життя в багатій і прекрасній землі.
Відмовившись від Божої пропозиції, Мойсей тим самим сказав, по-перше, що час у Божій присутності для нього цінніший, ніж насолода Його благословеннями далеко від Його присутності. По-друге, що Мойсей вірить у бездоганну чесність Божу. Не дивлячись на те, що їм довелося почекати з входом у землю обітовану, Мойсей знав, що Бог рано чи пізно введе туди Ізраїль. Він знав, що Бог додержить Свого слова. Якби Мойсей не налаштував свого внутрішнього навігатора правильно в тих умовах, він напевно зробив би інший вибір.
