Шануй батька твого і матір

Мені доводилося бачити в християнських сім’ях дуже багато прикладів такого виховання дітей, в якому глибока відданість Божому Слову і розумна суворість поєднуються з великою увагою і любов’ю до дитини.

Тому, коли я говоритиму про покарання дітей або про суворість у вихованні, я в жодному випадку не маю на увазі жорстокість, самодурство чи приниження дітей.

Але, на жаль, ми часто сприймаємо все як крайнощі. Напевно, знайдуться люди, які заявлятимуть, що я закликаю бити дітей і лякати їх Господом.

Взагалі, ми дуже часто вдаємося до крайнощів. Варто тільки згадати про якусь суворість або послідовність у покаранні, ми відразу почнемо думати: так що ж, треба тепер лупцювати дитину до посиніння? Можливо, при слові “покарання” комусь пригадується негативний приклад сусідів або родичів, або, на жаль, свої власні спогади з дитинства, коли на вас кричали чи били з усієї сили. Можливо. Можливо, причина такої реакції саме в цьому. Я не знаю.

Але давайте все-таки постараємося не вдаватися до крайнощів. Давайте дивитися на речі тверезо. Розумітимемо, що є не лише 2 полюси: безкарність і – відразу – жорстокість. Давайте пам’ятати, що між цими двома полюсами є ще багато варіантів, у тому числі розумна біблійна суворість, що поєднується з любов’ю і ніжністю по відношенню до дитини. У зв’язку з цим мені хотілося б заздалегідь сказати: якщо я щось скажу про покарання, я не маю на увазі жорстокість, лють, гнів або щось подібне.

Про виховання дітей говорити дуже важливо, бо ми обдурені сучасною західною культурою відносно цієї теми. Як часто ми бачили таку картину: батьки не хочуть виховувати дітей, поспішають їх позбутися, раді віддати їх у недільну школу, у підлітковий клуб… – аби тільки можна було спокійно посидіти; тому що батьки дратуються на підлітків!

А чому? Бо з дитинства вони їх не виховували. Що посіяли – те й пожали.

Дитина капризує, і багато батьків кажуть: “Гаразд, це саме пройде!” “Ой, вона така мила!”

Ні, вона не мила. Вона грішна. Може, й мила, але все одно грішна. І вона потребує виховання. Якщо це ігнорувати, то вона виросте ще більш грішною. А потім ми дратуємося на своїх дітей за те, що вони такі, якими ми навчили їх бути.

Ця стаття важлива для молодих – в яких є діти чи які збираються народжувати (зауважимо, не заводити, а саме народжувати) дітей. Щоб діти росли слухняними.

І ця ж стаття важлива для літніх, які вже виховали своїх дітей. Щоб ви серйозно ставилися до заповіді: “… щоб наставляли молодих любити чоловіків, любити дітей, бути доброчесними, чистими, дбайливими про дім, добрими, покірними своїм чоловікам, щоб не зневажалося слово Боже” (Тит 2:4-5). – Навчіть молодь біблійним принципам. Якщо ви прочитаєте ці рядки і зрозумієте, що ви правильно виховували своїх дітей – це прекрасно! Тоді передайте свій досвід іншим.

Але можливо, ви самі зрозумієте, що не так виховували своїх дітей – тоді озбройтеся цими біблійними принципами і навчіть молодь не повторювати ваших помилок.

Ну що ж, приступимо. А за основу нашої розмови ми візьмемо наступний біблійний текст:

Діти, слухайтеся своїх батьків у Господі, бо цього вимагає справедливість. “Шануй батька твого і матір” – це перша заповідь з обітницею: “щоб тобі було добре і щоб був ти довголітнім на землі”. І ви, батьки, не роздратовуйте дітей ваших, а виховуйте їх у вченні і наставлянні Господньому” (Послання до Ефесян 6:1-4).

Виходячи з цього, у вихованні дітей можна виділити 3 фази:

  1. Дисципліна і навчання. Діти спочатку думають, що вони – центр всесвіту. Світ обертається навколо них. І в перші місяці це не страшно.
  2. Катехізація – учимо дитину в що вірити.
  3. Наставництво – учимо дітей (з 12 до 30 років) своїм власним прикладом.

Розглянемо ці фази за порядком.

Діти, слухайтеся своїх батьків у Господі, бо цього вимагає справедливість (Еф. 6:1).

Послух дитини батькам – це не питання нашої зручності чи батьківської самолюбності. Так би мовити, дитина мене не послухалася – та як вона могла! Мене! Ну, я їй зараз дам!

Ні. Послух дитини батькам – це заповідь Божа. І якщо дитина не послухалася – вона не просто мило капризує. Вона грішить. Вона порушує ясне вчення Писання. Вона повстає проти Бога. Якщо дитина послухалася, але не відразу – це теж непослух.

Не можна на це закривати очі. Не тому, що вам від цього образливо. Образа – поганий порадник при вихованні дітей. На це не можна закривати очі тому, що це гріх.

Якщо ми як батьки закриваємо очі на непослух дитини, то ми вчимо своє дитя, що в гріху немає нічого страшного. Гріх – це нормально.

“Шануй батька твого і матір” – це перша заповідь з обітницею: “щоб тобі було добре і щоб був ти довголітнім на землі” (Еф. 6:2-3).

Шануй – тут додається аспект ставлення. У першому вірші йшлося про покору. Тобто дитина повинна зробити те, що батьки їй скажуть, тоді, коли скажуть.

Тут додається аспект ставлення до батьків: шануй. Приміром, якщо моя дочка зробить те, що я їй скажу, тоді, коли я їй скажу, але при цьому буде закочувати очі та прицмокувати язиком, зітхати чи казати: “Ой, знову…” – тобто своїм виглядом показувати невдоволення, – вона все одно грішить.

І якщо ми не звертаємо на це уваги, то ми вчимо свою дитину, що проявляти неповагу до дорослих – це нормально. Що грішити – це нічого страшного.

Раніше, якщо Христина нас слухалася, але виявляла своїм виглядом невдоволення, ми вчили її: зроби задоволене лице. І вона навчилася цьому. Я не кажу, що так буде завжди і їй не доведеться робити зауваження в майбутньому. Але я кажу, що діти цілком розуміють, що означає проявляти повагу. І вони можуть це робити, якщо їх цьому навчити.

Попередній запис

Чого потребує ваша дитина?

Якщо вам довелося хоч би якийсь час спробувати себе в ролі одного з батьків, то для вас не новина, що ... Читати далі

Наступний запис

Про виправну різку

Отже, чи можу я махнути рукою на нешанобливу поведінку своєї дитини і сказати: "Ну гаразд, принаймні, вона зробила те, що ... Читати далі