Про виправну різку

Отже, чи можу я махнути рукою на нешанобливу поведінку своєї дитини і сказати: “Ну гаразд, принаймні, вона зробила те, що я її просив?” Ні. Це гріх. Це порушення 5-ої заповіді. Порушення того, що написано в Посланні до Ефесян 6:3.

Ця заповідь, як тут сказано, з обітницею: “Щоб тобі було добре і щоб був ти довголітнім на землі“. За її виконання Бог обіцяє благо. Кому? Зрозуміло, дитині: ти шануй батька і матір, і тобі буде добре!

Так що, якщо ви дійсно любите своїх дітей, якщо ви дійсно хочете, щоб їм було добре, то ви не будете махати рукою на прояв неповаги з їхнього боку.

Напоум юнака на початку путі його: він не ухилиться від неї, коли і постаріє” (Притчі 22:6).

А як це зробити? Як наставити юнака? Це пояснюється декількома віршами нижче.

Глупота прив’язалася до серця юнака, але [можливо, час?] віддалить її від нього” (Притчі 22:15). Ні, не час. “…Виправна різка віддалить її від нього“. Йдеться про дисципліну, про покарання.

Іншими словами, Біблія каже, що ваші діти відчайдушно потребують того, щоб їх шльопали. Тому не бійтеся і шльопайте дітей. Але в нас з цим принципом виникають кілька проблем.

Проблема 1: ми більше прислухаємося до думки людей, ніж до Христової. Ми більше слухаємо різного роду психологів, які запевняють нас, що фізичне покарання дітей – це пережиток варварського минулого, якого треба терміново позбутися.

Знаменитий психолог, д-р Вальтер Алварез, заслужений консультант клініки Майо, написав, що лікарі не схвалюють фізичне покарання дітей. Інший професор великого американського університету сказав, що шльопати дитину – це форма насильства над дітьми, і, вже звичайно, жодні нормальні батьки не будуть цим займатися. Ще один експерт, д-р Дон Динкемейер у своїй книзі про виховання дітей стверджує, що виховання різкою і гнівом – застарілий підхід. А Американський союз громадянських свобод (ACLU) готовий подати до суду на будь-яких батьків, які наважаться шльопнути дитину.

І зараз у США легко можна побачити таку картину: у магазині дитина не слухається матері і поводиться огидно. Мати ставиться до неї терпляче, але от – вона зупиняється в магазині і – без злості, без будь-якого насильства абсолютно зазвичай шльопає дитину. До неї підходить інша жінка і каже: “Я все бачила. Якщо ви ще раз так зробите, я викличу поліцію”. Ця думка, вихована в суспільстві американськими психологами. Так кому ж ви довірятимете у вихованні дітей: Слову Божому чи людям?

Що стосується різного роду експертів і авторитетів з виховання дітей, д-р Томас Соуел, економіст і соціальний оглядач Хуверського інституту при Стенфордському університеті, написав (цитую):

“Чи звернули ви увагу, як багато бід прийшло разом з “експертами”? Після Другої світової війни настала велика ера експертів з виховання дітей. Д-р Спок був лише вершиною айсберга. Не можна було включити радіо чи телевізор або відкрити газету чи журнал без того, щоб зіткнутися з цілою армією експертів, які заявляють, що вони знають, як слід виховувати вашу дитину.

У першу чергу ці експерти підкреслювали, що непрофесіонали помилялися у своєму підході. Мовляв, нам потрібен сучасний, науковий спосіб поводження з дітьми, а не застарілі традиційні методи. Унаслідок з’явилася безпрецедентна хвиля підліткової злочинності, суїциду, венеричних хвороб і вагітностей. Єдине, що зменшилося – це шкільна успішність”.

Один із головних супротивників шльопання дітей – знаменитий д-р Спок, згодом узяв свої слова назад. У журналі Редбук у 1974 р. він опублікував статтю “Як не виховати дитину невихованою”. І там написав:

“Ми як професіонали зіграли злий жарт з американськими батьками… Звичайно, ми це зробили з кращих мотивів. Коли ми це зрозуміли, було вже надто пізно, і наше всезнайство встигло підірвати упевненість батьків… Невміння проявити твердість – от, на мій погляд, найпоширеніша проблема американських батьків у наш час”.

Справа не в тому, що спочатку Спок був поганим і його не треба було слухати, а потім став хорошим, і його тепер треба слухати. Слід думати, що він і спочатку не був особливо поганим, і потім не став особливо хорошим. Він був і залишається тим самим – людиною. Тобто тим, хто здатен помилятися.

Справа взагалі у ставленні до психологів як до експертів. Кому ви довірятимете у вихованні дітей: Слову Божому чи експертам? (У такому зв’язку слово “експерт”, як ви розумієте, набуває іронічний відтінок – хто може бути більшим експертом з виховання дітей, ніж Бог, їхній Творець?)

Психологи кажуть: “Хто по-справжньому любить свою дитину, той її ніколи не наказуватиме!” А Біблія каже: “Хто шкодує різки своєї, той ненавидить сина; а хто любить, той з дитинства карає його” (Притчі 13:25).

Проблема 2: ми часто чуємо про різного роду зловживання фізичним покаранням, наприклад, про насильство з боку батьків, про жорстокість при фізичному покаранні.

Дійсно, жорстокість – це гріх. Але знаєте, які батьки найчастіше проявляють жорстокість? Ті, які недостатньо дисциплінують дітей. – Послухайте пояснення, бо, швидше за все, я маю на увазі не те, що ви спочатку подумали.

Які батьки найчастіше проявляють жорстокість? Ті, які недостатньо наказують своїх дітей. Чому?

Дитина ще до обіду встигла скоїти 15 проступків, за які її треба було нашльопати. Але ви її не караєте, не караєте, не караєте – до тих пір, поки вже не можете більше витерпіти. Тоді ви зриваєтеся на своїй дитині – караєте її в гніві. Потім вас мучить совість, ви жалкуєте, що так вчинили. Ви почуваєте себе винуватими. І відгадайте, що станеться наступного разу? Наступного разу ви знову будете відкладати покарання, знову і знову. Поки в черговий раз у вас не накопичиться таке роздратування, що ви зірветесь на дитину в гніві. І це порочне коло повторюватиметься знову і знову.

Тоді якщо б ви дисциплінували дитину послідовно, з постійністю, то вам не довелося б дратуватися. Ви б тримали свої емоції під контролем. А ваше покарання не було б жорстоким.

У покаранні дітей краще слідувати наступним рекомендаціям:

  1. Перш ніж карати, треба поговорити з дитиною: що вона накоїла, що говорить про це Писання і чому це є гріхом. Треба нагадати дитині, що гріх засмучує Бога, і що гріх відправив Ісуса Христа на хрест. Далі дитину слід покарати – так повеліває Писання, щоб вона не поводилася так погано наступного разу.
  2. Шльопати потрібно міцно, так, щоб це було відчутно, інакше в шльопанні немає жодного сенсу. Дитина плаче – і тільки. Якщо вона влаштовує істерику чи кричить, то її слід знову покарати, бо це бунтарство.

Ви знаєте, ці прості рекомендації ми теж випробували на власному досвіді. Христина в нас спочатку теж пробувала бунтувати, коли була меншою. Вона верещала, істерично себе поводила. Але щойно вона зрозуміла, що за подібні витівки її будуть додатково карати, вони вмить припинилися.

І якби тільки ми не покарали її тоді за істерику, то це б навчило її, що вона своєю поведінкою може маніпулювати нами, змусити нас відчути себе незручно і не карати її.

Попередній запис

Шануй батька твого і матір

Мені доводилося бачити в християнських сім'ях дуже багато прикладів такого виховання дітей, в якому глибока відданість Божому Слову і розумна ... Читати далі

Наступний запис

І ви, батьки, не роздратовуйте дітей ваших

Якось моя дружина спостерігала таку картину: якась дитина в магазині вимагала, щоб мама купила їй іграшку. Вона відмовлялася. Дитина влаштувала ... Читати далі