Бог ще промовляв до мого серця. Він показав мені, як обманюються «хороші» люди, особливо християни, що не беруть участь у сексуальних оргіях, не слухають похмуру музику з непристойними словами, не відвідують концерти рок-зірок, де відкрито демонструється сатанізм, що не коять масові вбивства, гучні крадіжки та інше зло. Більшість людей обманюються, захоплюючись поведінкою або речами, які здаються хорошими, правильними і мудрими, але суперечать мудрості Божій. Писання каже нам: «Буває, дорога людині здається простою, та кінець її – стежка до смерти» (Пр. 14:12).
Давайте обговоримо останню частину цього вірша: «Та кінець її – стежка до смерти». Багато християн не звертають належної уваги на ці слова, бо думають: «Я врятований, зцілений, я йду на небеса і не побачу смерті». На їх думку, це твердження стосується тільки невіруючих. Проте давайте ще раз замислимося над тим, що каже Слово.
Подивимося на слова «стежка до смерти». Писання досить часто говорить про шлях життя і шлях смерті. Бог звертається до Свого народу (не до тих, хто не належить Йому): «А цьому народові скажеш: Так говорить Господь: Ось Я даю перед вами дорогу життя й дорогу смерти» (Єр. 21:8).
Дорога означає мудрість, якою ми живемо. Ви часто побачите це слово в Писанні. Матвій підкреслює тут: «Увіходьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі, і нею багато-хто ходять. Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що знаходять її!» (Мт. 7:13,14). Але чи тільки про вічність тут говорить Ісус?
Бог посадив дерево життя в центрі Еденського саду. Воно являло Божий шлях життя, Його мудрість. Інше центральне дерево в саду називалося деревом Пізнання добра і зла. Це дерево являло шлях смерті: людську мудрість без Бога. Коли Адам і Єва скуштували його плоду, вони не просто накликали на себе наслідки в іншому житті, плоди цього дерева миттєво вплинули на них. До того як вони так безрозсудно вчинили, вони були ні в чому не обмежені, продуктивні, здорові та успішні в усьому, що б вони не задумали зробити. щойно вони скуштували плід забороненого дерева, життя для них стало важким. Їх долею були важка праця, хвороби, нужда і труднощі, про які вони навіть не підозрювали. Вони вийшли на дорогу смерті.
Проте Бог – Визволитель. Він вже мав план відновити те, що втратила людина. Він уклав заповіт, щоб відновити дорогу життя. Його мудрість знову зробила істинне щастя, життя, в якому є задоволення, мир, достаток та інші радощі:
«Блаженна людина, що мудрість знайшла, і людина, що розум одержала, бо ліпше надбання її від надбання срібла, і від щирого золота ліпший прибуток її, дорожча за перли вона, і всіляке жадання твоє не зрівняється з нею. Довгість днів у правиці її, багатство та слава в лівиці її. Дороги її то дороги приємности, всі стежки її мир. Вона дерево життя для тих, хто тримається міцно її, і блаженний, хто держить її!» (Пр. 3:13-18).
Писання свідчить, якщо ми застосовуватимемо Божу мудрість у своєму житті, то воно стане плідним, продуктивним, успішним, тривалим, повним душевного миру і гідності.
Від дерева ми щось отримуємо. Згідно з цим місцем Писання, якщо ми слідуватимемо шляхом життя (мудрості), ми станемо деревом життя – джерелом живлення для тих, хто споживає від того, що ми робимо. І навпаки. Якщо ми житимемо мудрістю людською, ми станемо шкідливим деревом, і наші плоди принесуть тим, хто їх споживає, труднощі, стрес, безпліддя, хвороби, егоїзм та інші продукти духовної смерті.
Повернемося до Книги Приповістей (14:12) і прочитаємо знову: «Буває, дорога людині здається простою, та кінець її – стежка до смерти». Якщо вивчити першу частину цього вірша, ми зрозуміємо, що її можна легко застосувати до будь-якої людини, будь вона вірною чи невірною. Є дорога, яка здається людині прямою, тобто хорошою, мудрою, багатообіцяючою, стратегічною, прийнятною, вигідною і т. д. Але попередження дуже ясно свідчить: те, що здається хорошим, насправді може виявитися шкідливим і безрезультатним – така дорога до смерті.
Автор Послання до Євреїв пише це витверезне послання вірним: «Про те ми мали б багато сказати, та висловити його трудно, бо ви на розум недолугі. Тоді як ви повинні б давно вже бути вчителями, ви знову потребуєте, щоб вас хтось учив перших засад Божого вчення, і дійшли до того, що потребуєте ще молока, а не твердої страви… А тверда страва для дорослих, у яких із-за звички почуття вправлене в тому, щоб розрізняти добро від зла» (Євр. 5:11,12,14, переклад Хоменка).
Ясно, що розрізнення – це ключовий фактор, визначальний, що є істинне добро і що є істинне зло. Іншими словами, своїм природним мисленням, розумом і почуттями ми не завжди здатні розрізнити справжнє добро.
Ви спитаєте: «Хіба автор Послання до Євреїв не сказав, що почуття можна натренувати, щоб вони уміли розрізняти?» Сказав, але про які почуття він говорив? Ви помітили, що на початку цих віршів автор говорить, що він пише тим християнам, які розлінилися слухати. Про який слух він говорив? Невже усім тим віруючим євреям потрібні були слухові апарати? Навряд чи. Він говорив про здатність чути серцем. Ісус постійно учив: «Хто має вуха, нехай слухає!» (Мт. 11:15). Усі, хто чув це вчення, мали фізичні вуха, але не всі з них мали серце, здатне розрізняти, щоб чути Слово Боже і розуміти, що для них найкраще.
Трохи пізніше ми ще глибше поринемо в сферу духовного розрізнення, проте важливо розуміти, що добро і зло не завжди можна розрізнити на поверхневому рівні. До моєї зустрічі з істиною в тому готельному номері в Стокгольмі я вважав, що хороше і погане ясні як день. Але розглянемо інший приклад: Петро, один з головних членів команди Ісуса, казав Спасителеві, що він захищатиме Його і що Ісус повинен жити довго. Здавалося б, він дає своєму Босові добру пораду. Проте Ісус різко докорив йому і сказав, що Петро керується далеко не Божими бажаннями (див. Мт. 16:21-23). Це лише один з багатьох біблійних прикладів, які я міг би навести, щоб проілюструвати, наскільки ми не здатні іноді відрізнити добро від зла.
Соломон молився: «Дай же Своєму рабові серце розумне, щоб судити народ Твій, щоб розрізняти добре від злого, бо хто потрапить керувати цим великим народом Твоїм?» (1Царів 3:9). Потрібне просвічене серце, натреноване розрізняти, що Бог називає добром, а що злом. Єва була досконалою в усьому. У саду, де вона перебувала, присутність Божа була сильною і потужною. Проте те, що вона розцінила як добре, приємне і корисне, насправді виявилося для неї підступним і шкідливим. Вона обманулася і тому постраждала.
Усе це підводить нас до мети написання цієї книги: освітити через Писання і за допомогою Святого Духа різницю між тим, що стане для нас добром у житті, і тим, що врешті-решт зашкодить. Якщо Єва, будучи досконалістю і живучи в бездоганному оточенні, могла обманутися, наскільки легше нам, хто має недосконалий розум і живе в цьому збоченому, порочному світі, обманюватися і вважати добром те, що губить нас?
