Давайте знову повернемося до Авраама. У 4-му розділі Послання до Римлян йдеться про кроки віри Авраама. І для мене стало очевидним те, що віра – це не статичне положення. Це не просиджування церковних лавочок зі словами: «У мене є віра». Віра – це рух, в якому один крок слідує за іншим. Авраам названий батьком всіх тих, хто вірує, – якщо ми йдемо слідами його віри.
Віра Авраама була зростаючою. Якщо ви прочитаєте з 12 до 22 розділи Буття, то побачите, як змінювалася й розвивалася його віра. У 22-му розділі його віра досягла кульмінації. І те, що він зміг здійснити в 22-му розділі, ніколи б не зробив у 12-му. Його віра досягла апогею тільки через те, що кожного разу, коли Бог говорив «зроби це», Авраам робив цей крок. Щоразу, коли Бог кидав йому виклик, він приймав його. Таким чином він і розвинув свою віру. Послання Якова 2:22 говорить: «…віра помогла його ділам, і вдосконалилась віра із діл…»
Віра сприймається як дар, але вона стає зрілою завдяки крокам послуху.
Як би там не було, Авраам був такою ж людиною, як усі ми. Він теж припускався своїх помилок. Бог обіцяв дати йому сина-спадкоємця, який успадкує все. Але, як ви знаєте, обіцяне затримувалося. Минуло дванадцять років, але спадкоємець не з’явився. Сарі вже було 78 років, і з її точки зору ситуація була безнадійною. Нарешті вона промовила: «Якщо ми все ще бажаємо мати дитину, нам треба дещо для цього зробити». Для нас, хто має справу з Богом, навряд чи є більш небезпечні слова, аніж: «Добре було б щось зробити з приводу цього».
Тим не менше, Авраам дослухався до поради своєї дружини, що стало помилкою, й отримав дитину від Аґарі, Сариної служниці. У цьому не було нічого аморального. За звичаями того часу все було вірно, морально й порядно. Але це не було Божим планом. Ім’я дитини було Ізмаїл, і він дійсно став батьком нинішніх арабів Близького Сходу.
А потім народила вже саме Сара – на світ з’явився Ісак, син обітниці, котрого Бог дійсно намірився дати їй пізніше. Опісля ось уже протягом 4 тисяч років постійні тертя між нащадками двох синів Авраама – Ізмаїла й Ісака – створюють напругу, що в наші дні, мабуть, наближається до найвищої точки. Іронія історії – нащадки Ізмаїла нині стають найбільшою перепоною для нащадків Ісака, які повертаються у свою обіцяну спадщину. Історія не може дати більш ясного уроку: захоплювати даний Богом спадок плотськими засобами небезпечно.
Мій друг Чарльз Сімпсон говорить так: «Плід людської доцільності – це Ізмаїл». Коли ви вирішуєте, що слід щось зробити, аби допомогти Богові, – нехай Господь буде милостивим до вас! Я дещо планував зробити минулого року й зайшов доволі далеко в реалізації своїх планів. Але потім ми спілкувалися з цього приводу з Бобом Мамфордом, і я зізнався: «Відверто кажучи, я не думаю, що буду робити це». – Він запитав: «Чому ні?» – «Боюся, це буде Ізмаїл. А мені б не хотілося потім жити разом зі своїм Ізмаїлом», – відповів я й побачив, що цей приклад справив на нього враження.
Через деякий час, коли ми знову зустрілися, він запитав: «Чи не могли б Ви сказати мені, що саме змінило Вашу думку стосовно тієї справи?» – «Страх Божий», – відповів я й побачив, що відповідь його задовольнила.
Можу щиро сказати, що намагаюся жити в страхові Божому. Я не хочу робити щось таке, що може засмутити Бога, постати на Божому шляху. Я прагну ходити з Господом, чуйно дослухаючись до Нього. Тому я відклав того «Ізмаїла» у довгу шухляду, де він і до цього дня!
Тут я бачу наступний урок: те, що ми вважаємо добрим, ті речі, що здаються нам правильними, але є результатом лише людських зусиль, – у них прихована найбільша небезпека. Боже, вбережи нас від цього! Боже, вбережи мене від цього! Боже, вбережи нас усіх від народження на світ ще одного Ізмаїла! Тому що, брати й сестри, ви житимете, шкодуючи про це. Мова не йде про щось конкретне. Мені не відомі ваші плани й наміри, я просто знаю, що кожен, хто народить Ізмаїла, породить на світ горе.
Яке найбільше випробування дає нам Бог, кажучи одним словом? – очікувати! Вірно! Коли Бог каже нам підніматися на гору, одразу починайте робити це! Але коли Бог говорить вам сидіти біля її підніжжя й чекати – ось тут і починаються труднощі!
Вірогідно, найбільш духовно зріла особистість у Біблії – це Мойсей. Але як він досяг духовної зрілості? Блукаючи пустелею 40 років. Чи хотіли б ви бути схожими на Мойсея? І ким він став у результаті блукань? Найбільш кроткою людиною на землі. Мойсей не відстоював свої права, він відступав назад і говорив: «Нехай хтось інший це зробить». Я почуваюся в безпеці, коли можу щиро сказати: «Ну що ж, нехай моя дитина дістанеться іншій». О, я почуваюся в такій безпеці! Але коли нервуюся, борюся й не бажаю нічого випускати зі своїх рук, я на шляху до біди.
Давайте повернемося до 22-го розділу Буття. Бог промовив до Авраама у 2 вірші: «…візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі».
Гора Морія знаходилася на відстані трьох днів дороги від тієї місцини, де мешкав Авраам. Зверніть увагу, що Авраам не просто слухався Бога – він слухався без зволікань. Це добре видно з його дій. Після того, як Авраам отримав це слово, наступного дня він піднявся рано вранці і зробив те, що йому сказали. Він не вилежувався до опівдня, сподіваючись – раптом Бог передумає. Наступного ранку він був уже на шляху до гори Морія разом зі своїм сином. Вам відома ця історія. Вони піднялися на гору, і там Ісак запитав: «Батьку мій, ось вогонь і дрова, а де ж ягня?». Авраам відповів: «Бог вгледить ягня».
У 19 вірші 11-го розділу Послання до Євреїв сказано, що Авраам вірою був готовий принести в жертву свого сина Ісака: «Бо він розумів, що Бог має силу й воскресити з мертвих…»
Якщо ви уважно прочитаєте 22-й розділ Буття, зрозумієте, чому в Посланні до Євреїв сказано саме так. Тому, що Авраам сказав людям, які їх супроводжували і яких вони залишили біля підніжжя гори: «Ми підемо туди, ми поклонімося й ми повернімося». Подяка Богові! Авраам справді вірив, що навіть якщо він встромить у сина ніж, вони обидва спустяться з гори живими. Він справді був готовий убити сина чуда, єдину надію обіцяного йому Богом спадку, віруючи, що Бог поверне його до життя.
І коли він над головою заніс ніж для удару, Бог звернувся до нього з небес. І Авраам побачив, що Бог справді приготував жертву – поблизу опинився баран, який заплутався в хащах рогами. Він і був принесений у жертву замість сина. А потім Янгол Господній звернувся до нього вдруге (15-17 вірші):
«А Ангол Господній із неба озвався до Авраама по-друге, і сказав: «Клянуся Собою, – це слово Господнє, – тому, що вчинив ти цю річ, і не пожалів був сина свого, одинака свого, то благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі…»
Дивно, чи не так? Ісак був даром Божим для Авраама й Сари. Вони ніколи б не мали його без чудесного Божого втручання. Він був народжений у результаті надприродного дива. І от саме цю дитину, яку Бог їм подарував, Він хотів забрати назад до Себе через жертовне цілопалення.
