Перше наше місце із Святого Письма – це Послання ап. Павла до Римлян 15:1: «Ми, сильні, повинні нести слабості безсилих, а не собі догоджати».
Тут, як я вірю, ми знаходимо біблійний критерій сили. Сила вимірюється не тим, як багато я можу зробити. Насправді вона – у тому, наскільки багато слабостей інших людей я здатен переносити. Дуже приємно бути сильним у своїх власних здібностях, у своєму власному служінні, у своєму власному життєвому досвіді, бути людиною, яка має відповіді на всі запитання, але насправді це не потребує великої духовної сили. Вона потрібна, щоб зносити слабості інших. Я вірю, що духовна сила вимірюється Богом і Святим Письмом у відповідності до того, наскільки ми здатні підтримувати інших людей і зносити їхні слабості. Особисто для мене це ніколи не було легко.
Павло каже: «Ми, сильні, повинні нести слабості безсилих, а не собі догоджати». Саме таке ставлення є протилежним духові нинішнього віку. Дух віку цього каже: «Бери від життя для себе все, що зможеш. Слабкі нехай самі турбуються про себе».
Нещодавно я роздумував над проблемою абортів, що особисто для мене є найбільш жахливим і неприйнятним злом. Однак якщо ви говоритимете про це, то аборти будуть виправдовувати тим, що завдяки цьому на світ не з’явилося багато небажаних, незаконнонароджених дітей, дітей із проблемних сімей чи від поганих матерів. Ми просто позбавляємо їх життя до того, як вони вийдуть із материнського лона.
З досвіду я дізнався: що би з цього приводу не говорив американський Верховний Суд чи будь-хто інший, Бог визначає це як убивство. Я переконався в цьому на підставі свого життєвого досвіду і служіння, і вірю, що ця тема дуже ясно розкрита у Святому Письмі.
Однак я хотів би вказати на наступне: щойно ми починаємо оцінювати речі за тим, наскільки вони нам підходять, то стаємо на слизький шлях, що веде до жахливого розтління й хаосу.
Дуже швидко починають виникати наступні питання: «А як стосовно дітей, які народжуються з невиліковними дефектами розвитку, чиє життя не відрізнятиметься від звичайного овочу? Чому ми мусимо залишати таким дітям життя?».
У Каліфорнії вже був випадок, коли перед судом постали батьки, які спеціально не годували свою дитину, народжену безнадійно недієздатною, – вони просто дали їй померти. Як тільки ми погодимося з таким ставленням до подібних дітей, то мине небагато часу, й наступними будуть літні, душевнохворі люди тощо. І тоді заради гуманності ми почнемо викреслювати з життя одну категорію людей за іншою.
Але я хотів би сказати, що таке рішення проблеми не є християнським. I не просто тому, що аборти заборонені Богом, але тому, що ставлення, яке за цим стоїть, абсолютно не християнське. Ми не викреслюємо з життя слабких і навіть не відправляємо їх подалі від очей у спеціальні установи для того, щоб більше не згадувати про них і не піклуватися про них.
Християни перших віків відрізнялися своєю турботою про немічних. Вони доглядали покинутих і хворих. Вони не викреслювали їх із життя. Й це те, що дійсно вразило античний світ. Він не міг зрозуміти, що спонукає християн турбуватися про людей, які нічого не можуть дати й є лише тягарем. Я дійшов висновку, що коли ми відмовляємося нести тягар безсилого, то це не є сила – це слабкість.
Люди безсилі й нездатні, немічні й слабкі віруючі – це ті, хто слугує перевіркою нашої духовної сили. Ми, як християни, не можемо дозволити собі жити за стандартами цього віку, і ця істина як ніколи актуальна сьогодні не лише в Сполучених Штатах, але й в інших країнах світу. Якщо я християнин, моїм мотивом буде не пошук законної можливості позбутися зайвого тягаря турботи про когось. Моїм мотивом стане бажання робити те, чого бажає Ісус Христос. Щойно ми почнемо жити, намагаючись догодити Ісусові, це неминуче приведе нас до способу життя, що повністю відрізняється від того, у відповідності з яким живуть невідроджені люди навколо нас. У нас не буде необхідності щось довго доводити з Біблії – наш спосіб життя зробить нас відмінними від інших.
