Перші християни всі свої надії пов’язували з Воскресінням. У 1 Посланні до Коринф’ян 15:14 Павло пише: «А якщо і Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра ваша». Невже ця подія, без якої віра наша марна, сталася насправді? Що дає нам таку упевненість?
Ті, хто не вірить у Воскресіння Христове, зазвичай кажуть, що всю цю історію вигадали учні Ісусові. Їх зображують або простаками, які вірять у привидів, або хитромудрими обманщиками, бажаючими будь-яким способом підтвердити слова свого Учителя. Читаючи Біблію, ми бачимо абсолютно іншу картину.
Розглянемо перше припущення. Євангелія оповідають про те, як обережно учні віднеслися до чуток про Воскресіння Христове. Не лише Фома, але і всі інші апостоли сумнівалися. Коли жінки прибігли від порожньої гробниці і розповіли свою неймовірну історію, жоден з учнів не повірив, «здалися їм слова їхні неправдивими» (Лк. 24:11). Навіть коли воскреслий Ісус Сам явився перед ними, «деякі засумнівались», – пише Матфей (Мф. 28:17). Отже навряд чи можна назвати легковірними простаками апостолів, яких Ісус так часто корив за невіру.
Припущення про змову при найближчому розгляді також не витримує критики. Якщо учні змовилися інсценувати Воскресіння, у них не вийшло достовірної історії. Чак Колсон сказав із приводу Вотергейтського скандалу, що легенді вірять лише тоді, коли всі змовники упевнено і твердо її дотримуються. Апостоли поводилися по-іншому.
Євангелія кажуть, що учні повтікали по домівках. Після того, що сталося з Ісусом, вони боялися, що їх спіткає Його доля. Вони навіть поховати Його побоялися. До гробниці Учителя відправилися жінки. (Хоча Ісус проповідував, що здійснювати справи милосердя можна і в суботу, жінки, дотримуючись закону дочекалися недільного ранку, щоб закінчити помазання.) Навряд чи перелякані на смерть учні могли інсценувати Воскресіння чи з ризиком для життя викрасти тіло. Вони про таке навіть не помишляли.
Усіх чотири Євангелія стверджують, що першими свідками Воскресіння були жінки. Вигадувати таке в ті часи ніхто не став би, адже свідчення жінок судами навіть не розглядалися. Обманщикам вигідніше було б спиратися на свідчення Петра, Іоанна, а найкраще Никодима, ніж на оповідання жінок. Євангелія писалися через декілька десятиліть після Воскресіння, так що в їх авторів було достатньо часу, щоб усе поправити, якщо вони обманювали, а не просто описували факти.
Якби йшлося про обман, євангелісти могли б підчистити і «показання свідків». Приміром, там були дві фігури в білому одязі чи лише одна? Чому Марія Магдалина прийняла Христа за садівника? Вона була одна чи разом із Саломією і іншою Марією? Дуже мало наведено описів порожньої гробниці. Жінки дізналися про Воскресіння «зі страхом і великою радістю», – пише Матфей (28:8), «охопив їх трепет і жах», – пише Марк (16:8). Воскресіння Христове навряд чи можна порівняти з добре продуманим виходом на сцену. Оповіді про нього уривчасті і плутані. Здавалося б, обманщики могли постаратися, описуючи подію, яку згодом вони оголосять найважливішою в історії людства.
Загалом, описуючи Воскресіння Христове, Євангелія зовсім не намагаються підшукати докази для кожного факту. Воскресіння представлене як подія, якої ніхто не чекав, і найменше – перелякані учні. Свідки Воскресіння поводяться точно так, як і будь-хто з нас на їхньому місці; як повівся б я, якби, почувши дзвінок, відкрив двері і виявив на порозі Боба. Вони відчувають страх і радість. Страх – це природна реакція людини, яка зіткнулася з незвичайним. Проте радість заглушає страх, адже ця неправдоподібна новина не може не бути правдою. Ісус живий! Він Месія! Окрилені жінки бігли повідомити цю новину іншим учням.
Та все ж без змови не обійшлося, тільки склали її не учні Христові, а релігійні лідери, яким потрібно було якось пояснити, чому гробниця виявилася порожньою. Вони могли покласти край розмовам про Воскресіння, пред’явивши народу опечатану гробницю чи тіло страченого. Проте печать була зламана, а тіло зникло, а значить, потрібно було щось придумати. І от, коли жінки побігли розповісти про побачене, стражників підучили, що треба говорити.
Солдати, які охороняли гробницю, були єдиними свідками найбільшого дива в історії людства. Матфей пише, що, коли стався землетрус і з’явився ангел у сяючому одязі, стражники затрепетали і стали, як мертві[1].
Але от що вражає: ці стражники, які на власні очі бачили Воскресіння, погоджуються лжесвідчити і услід за священиками повторюють: «Ученики Його, прийшовши вночі, украли Його, коли ми спали» (Мф. 28:13). В їх історії безліч протиріч (як учні могли відкотити величезний камінь і не розбудити сплячих? Та і з чого вони узяли, що це були учні, раз вони спали?), але первосвященики обіцяли позбавити їх від неприємностей.
Ми, хто живе через багато віків після тієї Пасхи, забуваємо, як важко учням було повірити. Сама по собі порожня гробниця їх не переконувала: вона означала «Його тут немає», а не «Він воскрес». Цим маловірам необхідно було лицем до лиця зустрітися з Тим, Хто упродовж трьох років був їх Учителем. І в ті шість тижнів, які йдуть за Воскресінням, їм не раз трапилася ця нагода.
Письменник Фредерік Бюхнер дивується, що в явленнях Ісуса після Його Воскресіння не було нічого ефектного. Ангели не співають з небес, царі не приносять дарів до Його ніг. Він являється при найзвичайнісіньких обставинах: друзям за вечерею, двом мандрівникам на дорозі, жінці, яка плаче в саду, рибалкам у морі.
Мені здається, Ісус просто насолоджувався свободою воскреслого тіла, як птах насолоджується польотом. У Луки, приміром, ми читаємо зворушливу розповідь про те, як Христос явився двом учням на дорозі в Еммаус (див. Лк. 24:13-49). Вони вже чули, що жінки знайшли порожню гробницю, та і Петро підтвердив це. Але хто ж повірить у таке? Хіба смерть можна перемогти? «Ми ж сподівалися, що Він є Той, Хто має визволити Ізраїль», – розчаровано каже один з них.
За вечерею незнайомець переломив хліб, і в них немов розплющилися очі. Це ж Сам Ісус йшов з ними всю дорогу і тепер сидить за столом! Саме дивне: саме в ту мить, коли вони упізнали гостя, Він зникає.
Негайно учні поспішили в Єрусалим, де одинадцять апостолів зібралися в закритому будинку. Вони розповіли всім свою неймовірну історію, яка підтверджувала те, що бачив Петро: Ісус ходить десь живий. І тут без жодного попередження Христос з’являється серед учнів, що сумніваються. «Я не дух, – каже Він. – Погляньте на руки Мої і на ноги Мої; це Я Сам». Але вони не вірять, поки Ісус не з’їдає трохи печеної риби. Духи рибу не їдять, і в галюцинаціях їжа не зникає.
Так проходить шість тижнів: Христос то з’являється, то зникає. Він не привид, а істота з плоті і крові. Він завжди може довести, Хто Він: у жодної живої людини немає ран від розп’яття. Проте, учні часто не дізнаються Його. Він поблажливий і намагається перемогти їх невіру. Фомі Він пропонує вкласти пальці у Свої рани. Засмученому Петру прощає все перед шістьма друзями.
У всіх явленнях, а їх приблизно дванадцять, є спільна риса: Христос завжди являється невеликій групі людей у пустинному місці або в закритому будинку. Ці зустрічі зміцнюють віру тих, хто вже повірив. Наскільки відомо, Ісус не явився жодному невіруючому.
Читаючи оповідання про страту і Воскресіння, я роздумую, чому воскреслий Ісус так мало являвся народу. Чому Він приходив лише до друзів? Чому не з’явився в палаці в Пілата чи перед синедріоном? Чому не показався в усій Своїй силі тим, хто засудив Його? Можливо, Христос Сам дав пояснення цьому, коли сказав Фомі: «Ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20:29).
У ті шість тижнів, що відділяють Воскресіння від Вознесіння, Христос, якщо можна так сказати, порушив встановлене Їм же правило віри. Він з усією очевидністю дав учням зрозуміти, Хто Він, так що ті вже просто не могли відступитися від Нього (і не відступилися). Строго кажучи, вже не йшлося про віру: ті, хто бачив воскреслого Христа, назавжди позбулися можливості вибирати між вірою і невірою. Тепер сумнівів і бути не могло. Навіть брат Ісуса Яків, завжди такий стриманий, ставши свідком явлення, капітулював. Він стане лідером Єрусалимської церкви і, за свідченням Йосифа Флавія, прийме мученицьку смерть.
«Ти повірив, тому що побачив Мене», – каже Христос. Ті, хто бачив Його, тепер не могли не вірити. Але як же всі інші? Незабаром (і Христос знав про це) явлення припиняться і залишаться лише ті, хто не бачив. Майбутнє Його церкви залежало від того, наскільки переконливими стануть свідчення очевидців для тих, хто не бачив, у тому числі і для нас, що живуть нині. У Христа було шість тижнів, щоб переконати всі прийдешні покоління.
Ісусу вдалося перетворити купку переляканих і ненадійних учнів на безстрашних проповідників. Одинадцять апостолів, які кинули Його в час смерті, тепер відкрито сповідували віру у воскреслого Христа. Нечисленні свідки Воскресіння здолали лютих супротивників віри в Єрусалимі і в Римі. Таке преображення є найпереконливішим доказом Воскресіння. Інакше, як пояснити таку раптову зміну в людях, відомих своїм боягузтвом і непостійністю?
В Іудеї раз у раз з’являлися месії – в одне століття з Ісусом таких було п’ятнадцять. Вони спалахували, як зірки, що падають, і швидко згасали. Проте учні Христові зберегли відданість Йому і після Його відходу. Сталося, щось небувале. Навряд чи учні пожертвували життям заради власної ж вигадки. Набагато простіше і природніше було б оголосити загиблого Ісуса одним з пророків-мучеників, чиї могили так шанувалися юдеями.
Прочитайте в Євангеліях, як учні ховаються по будинках після смерті Христової, а потім зверніться до книги Діянь, де ті ж самі люди відкрито проповідують Христа на вулицях і в темницях, і ви зрозумієте, який переворот стався в пасхальну неділю.
Воскресіння – стержень віри. Як сказав Ч.Г. Додд, Воскресіння – «це не вірування, яке церква виростила; це те, на чому сама церква виросла; це подія, на якій заснована віра».
[1]Як це часто бувало в житті Христа, Воскресіння по-різному діяло на людей. Ті, хто повірив, преобразилися, набули надії і мужності, були готові змінювати світ. Ті, хто не повірив, знайшли способи заперечувати очевидне. Ісус Сам передбачав: «Якщо Мойсея і пророків не слухають, то хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять» (Лк. 16:31).
