Така жадібна жадібність

– Що не кажіть, а жадібність – це зло, – сказав я…, і одразу пішов перевіряти свої рахунки, поглянути скільки мені там накапало грошенят, ех… жадібність, і що з тобою робити? Жадібність без сумніву одна з найбільш розповсюджених (і небезпечних) духовних пристрастей, яка до того ж глибоко вкоренилась у людські серця. І справді, хто з нас не хоче мати багато грошей, добре заробляти, їздити дорогою машиною, жити у великому будинку? Що нема таких?! Хоча може комусь те все дійсно байдуже, якщо ви належите до їх числа, – що ж вітаю та подумки жму вашу віртуальну руку. А таки всі ми грішники і саме жадібність є одним з наших головних гріхів. Навіть не то що гріхів, а гріховних пристрастей, адже саме вона, та жадібність породжує силу силенну всіляких паскудних вчинків (похідних грішків): крадіжки, злочини, шахрайства, обмани, пограбування, навіть війни (по суті будь-яка війна – те саме пограбування, але в глобальному масштабі, на рівні країн).

З другого боку чортик жадібності в певній мірі може відігравати і позитивну роль, наприклад, породжуючи працелюбство, проганяти лінь, адже щоб щось заробити треба і попрацювати добре. От тільки коли людина працює як віл слугуючи лише своїй жадібності (і тільки їй), жодного задоволення від результатів своєї праці не отримає, їй все рівно буде мало, постійно хотітиме більше і більше, навіть якщо зароблятиме десятки тисяч доларів на місяць, скаже мало, треба більше, заробить сто тисяч доларів, знов скаже мало і так до безкінечності. “Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить?” (Мф. 16:26). Так мудро питає Своїх учнів Ісус Христос, адже всі ці гроші, статки, маєтки не несуть жодної користі для нашої душі, більше того, вони загалом навіть нам не належать, а думка ніби нам взагалі щось належить на цьому світі – велика ілюзія. Так-так нам взагалі нічого не належить, окрім нас самих (і то навіть ми самі собі частенько не належимо).

У Біблії є гарна притча про багача, який назбирав великі статки, мав гарне господарство, купу грошей, йому б радіти та насолоджуватись, та не тут то було, до нього в той момент прийшла пані з косою – смерть. І зрозумів тоді багач, яким бовдуром був, як змарнував своє життя, засліплений оманливим блиском жадібності, адже всі гроші світу не здатні купити навіть однієї додаткової години людського життя.

Ніякий слуга не може служити двом господарям, бо або одного зненавидить, а другого полюбить, або до одного виявлятиме прихильність, а другого занедбає. Не можете служити Богові і мамоні” (Лк. 16:13). Знайомтесь, мамона – той самий чортик жадібності, якому насправді служать та поклоняються більшість людей.

Може хтось обурено заперечить, що ні, він не поклоняється ніякій мамоні, а взагалі весь такий чесний та праведний, і навіть до церкви ходить по неділях. Але ні, таки поклоняється, можна провести маленький експеримент – розсипати в церкві мішок з грошима і поглянути на реакцію людей, чи так же уважно вони будуть слухати священика (а може кинуться збирати гроші?). Навіть священики поклоняються мамоні. І я поклоняюсь мамоні, та не боюсь цього визнати, ніколи не проти заробити трохи грошенят, та, мабуть, і ви теж не проти.

Як на мене, той уривок з Євангелія не можна сприймати надто категорично, тут головне знати міру, трошки уважити ту мамону все рівно доведеться, так вже вийшло, що всі ми, люди складаємось з плоті та крові, живемо на планеті Земля (а не якійсь Альфа-Центаврі) і так чи інакше постійно потребуємо щось поїсти, у щось вдягнутися, кудись піти, і тут без грошенят мамонових ну ніяк не обійтись. Головне, щоб поклоніння мамоні не закрило собою поклоніння Богу, бо якщо хтось буде всеціло служити мамоні-жадібності, то вже біда (змарнує своє життя, як той багач з притчі), але якщо хтось взагалі не буде служити мамоні – теж біда (ну стане якимсь бомжем така людина, що тут доброго?). Істина як завжди посередині: щасливий не той, у кого багато, а той, кому вистачає, вміння задовольнятись малим – надзвичайно важлива чеснота, вона поможе перемогти надмірну пристрасть жадібності, коли все мало і мало. (У Біблії про це дуже гарно сказано: “Віддавайте кесареве кесареві, а Боже – Богові” Мф. 22:21).

І тоді можна буде спокійно збирати скарби на Небі, а не на Землі (Мф. 6:20). (На землі теж щось необхідне має бути зібране, а то як кесарю кесареве віддати зможемо?) А чортика жадібності (мамону) можна навіть використати на діло нашого духовного спасіння, адже якщо пристрасть жадібності направити до тих безцінних скарбів, що на Небі (а не тих тлінних земних) то душа наша матиме величезну користь (бо жадібність тоді перетвориться на ревність до Бога), чого всім і бажаю.

Журнал Пробудження

Попередній запис

Гріх жадібності

Ахан та Ісус Навин, Джеймс Тіссо Роздуми над Ісуса Навина 7:1-26 “І понесете покарання за гріх ... Читати далі

Наступний запис

Шляхи подолання грошолюбства

Дехто додержується думки, що християнство являє собою якесь таємне знання, яке досяжне лише вузько обмеженому коло посвячених, «святих», і в ... Читати далі