ВЗДОРОВЛЮЮЧИ ВСЯКУ НЕДУГУ І ВСЯКУ НЕМІЧ

Ісус зціляє сліпих і кульгавих на горі, Джеймс Тіссо

Підсумуймо. Бачимо, що Ісус дуже відкритий на молитви-прохання, які люди скеровують до Нього. При цьому Він, однак, пропонує людям, які до Нього звертаються, поглибити свою віру. Це, власне, і стає причиною того, що Він зволікає з діями, адже попередньо вступає в діалог із людьми. У Євангелії описано чимало прикладів оздоровлення тих, кого Ісус великодушно зцілив, відгукнувшись на їхні прохання й потреби. У цьому можна переконатися, ознайомившись із двома уривками з Євангелія від Матвія:

«І ходив Він по всій Галілеї, по їхніх синагогах навчаючи, та Євангелію Царства проповідуючи, і вздоровлюючи всяку недугу, і всяку неміч між людьми. А чутка про Нього пішла по всій Сирії. І водили до Нього недужих усіх, хто терпів на різні хвороби та муки, і біснуватих, і сновид, і розслаблених, і Він їх уздоровляв» (Мт. 4:23-24).

«А коли настав вечір, привели багатьох біснуватих до Нього, і Він словом Своїм вигнав духів, а недужих усіх уздоровив, щоб справдилося, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: Він узяв наші немочі, і недуги поніс» (Мт. 8:16-17).

На наступних сторінках ширше розглянемо значення всіх цих знаків і їхню актуальність для нашої сьогоднішньої віри. А більше уваги присвячую їм тому, що займають у Євангелії важливе місце. Якщо б ми звели докупи всі євангельські фрагменти, у яких ідеться про Ісусові чуда й знаки, то побачили б, що ці уривки становлять значну частину Євангелія. Більшість слів Ісуса про молитву-прохання тісно пов’язані з цим контекстом. Цей факт слід узяти до уваги.

ЧИ НИНІ ЩЕ ПОТРІБНІ ЗНАКИ Й ЧУДА?

Щоправда, Ви можете подумати, що всі ці вислухані молитви й зцілення було наперед призначено лише для часу земного життя Ісуса, щоб започаткувати процес поширення Євангелія й успішно заснувати Церкву. А сьогодні ми, очевидно, мали б задовольнитися чистою вірою й щиро та твердо вважати, що Бог вислуховуватиме наші молитви-прохання тільки духовно, без будь-яких видимих знаків, а тим паче чудес.

ВАЖЛИВА ЕВОЛЮЦІЯ СВЯТОГО АВГУСТИНА

Саме так упродовж тривалого часу думав один із найбільших учителів Церкви святий Августин (354-430). Приблизно до 415 року він уважав, що чуда були потрібні лише для сформування християнства. А пізніше сама Церква стала перманентним чудом. Ба більше, цей великий інтелектуал із недовірою ставився до ілюзій, які могли дискредитувати християнську віру в очах поган. Отож волів бути критичним і брати сучасні чуда – свідчення про які до нього все-таки доходили – у лапки. Однак після того, як було знайдено тіло святого Стефана й привезено частину його мощей до Африки, на очах в Августина відбулися чуда, які змусили цього великого святого змінити думку.

Певна річ, св. Августин ніколи не ставив на одну площину сучасних йому чудес і чудес євангельських, однак після детального аналізу фактів записує перші з них у книги, цілковито довіряючи тому, що трапилося, і вбачаючи в цьому промовистий прояв тої тривкої й потужної дійсности, якою є воскресення Христа. Пропоную Вашій увазі прекрасну оповідь св. Августина про чудо, яке справило на нього найбільше враження й розповідь про котре подано в його творі “Про град Божий” (XXII 8:23).

ЗЦІЛЕННЯ ПАВЛА Й ПАЛАДІЇ, ОПИСАНЕ У ТВОРІ “ПРО ГРАД БОЖИЙ”

У нас трапилося одне, щоправда, не настільки велике, як ті, що про них я вже розповів, але таке відоме й славетне чудо, що, гадаю, серед мешканців Гіпона немає жодного, який би цього не бачив чи не знав або котрий міг би про це коли-небудь забути.

Отож, десятеро осіб (семеро братів і три сестри) з Кесарії Кападокійської, що були добре відомі серед своїх співгромадян, унаслідок прокляття своєї матері, яку вони жорстоко образили й котра після недавньої смерти батька залишилася сама та позбулася будь-якої підтримки, були, з волі Божої, покарані таким способом, що всі члени їхнього тіла почали страшенно трястися. Не бажаючи, щоб їх у такому стані бачили їхні співгромадяни, ці брати й сестри розбрелися в різні кінці світу й блукали землями майже всієї Римської імперії. Двоє з них, Павло й Паладія – брат і сестра, про ганебне нещастя яких уже було відомо в багатьох місцевостях, – прийшли й до нас.

Прибули вони приблизно за п’ятнадцять днів до Великодня й почали щодня відвідувати церкву, а в ній – раку з мощами славетного Стефана, молячись, щоб Бог змилосердився над ними й повернув їм колишнє здоров’я. І там, і всюди, куди б вони не пішли, привертали до себе погляди мешканців цілого міста. Деякі люди, які бачили їх деінде й знали, чому вони трясуться, розповідали про це іншим.

Невдовзі настав Великдень. У саму неділю, великоднього ранку, коли в церкві вже зібралося чимало людей, юнак Павло молився, тримаючись за решітку святого місця, за якою стояла рака з мощами мученика. Раптом він упав на землю й немов заснув, більше не трясучись, хоча зазвичай сильне тремтіння не припинялося в нього навіть під час сну. Присутні були вражені: одних із них охопив страх, а інших – співчуття. Дехто виявив бажання підняти юнака, але інші заборонили їм це робити, кажучи, що розумніше буде почекати на його смерть. Аж раптом той устав і більше не трясся: він отримав зцілення, став цілком здоровим і дивився на тих, що обступили його. Хто ж зміг би тоді стриматися й не прославляти Бога?

Уся церква наповнилася радісними й вдячними вигуками, що лунали зі всіх боків. Потім люди кинулися до мого дому, де я перебував і вже був готовий до виходу, почали забігати один за одним, і кожен новоприбулий повідомляв мені як новину те, що вже сказав його попередник. А коли я, утішившись, уже внутрішньо дякував Богові, прийшов до мене в оточенні натовпу й сам зцілений. Він припав до моїх колін, потім підвівся і поцілував мене. Ми вийшли до людей: церква була повна народу, її стіни аж дрижала від радісних вигуків: “Дяка Богові! Слава Богу!” Не мовчав ніхто: вірні кричали зі всіх боків. Я привітав людей, і знову залунали такі самі вигуки, але ще палкіші. Коли ж запанувала тиша, було прочитано відповідний для такої урочистости фрагмент зі Святого Письма. А коли настав час для моєї проповіді, я виголосив декілька слів, які пасували до святкового настрою й щасливої події, котра зродила радість у наших серцях. Я хотів, щоб люди не тільки слухали мене, а й звернули увагу на своєрідне Боже красномовство, яке проявилося в Його божественних діях. Потім зцілений пообідав з нами й детально розповів історію свого, своєї матері й братів і сестер нещастя.

Наступного дня, виголосивши проповідь, я пообіцяв людям, що прочитаю їм запис його розповіді. Це відбулося на третій день після Великодня. Перед тим, як почати читати розповідь, я розпорядився, щоб брат і сестра стали на сходинки амвона, із висоти якого я промовляв. Усі люди обох статей бачили їх: як він стояв спокійно, без жодного потворного тремтіння, а вона – трясучись усіма своїми членами. Тож ті, які не бачили брата, коли він був хворий, подивившись на його сестру, могли на його прикладі побачити дію Божого милосердя. Вони зрозуміли, за що слід дякувати Богові за нього, і за що молитися до Господа, прохаючи за неї. Тим часом я закінчив читати записану розповідь зціленого, розпорядився, щоб брат і сестра зникли з очей люду, і вирішив детальніше розглянути те, що трапилося. І раптом під час цієї моєї промови з боку раки з мощами мученика знову пролунали радісні вигуки. Ті, що слухали мене, кинулися туди. З’ясувалося, що сестра зціленого, зійшовши зі сходів, на яких попередньо стояла, пішла помолитися святому мученикові. А там, тільки-но торкнувшись решітки, упала на землю, немовби поринувши в сон, а прокинулася вже цілком здорова.

Поки ми розпитували, що трапилося й чому лунають такі радісні вигуки, вірні разом із нею ввійшли до базиліки, де ми були, – вони вели від раки з мощами мученика зцілену сестру. І тоді з уст усіх чоловіків і жінок вирвався такий потужний крик подиву, що здалося, що ці поєднані з плачем волання не припиняться ніколи. Сестру привели на те саме місце, де трохи раніше вона стояла, трясучись усім тілом. Усі присутні неймовірно раділи, що такою самою, як брат, стала й вона – та, на яку раніше з болем споглядали, як на цілком неподібну до нього. Хоча ще не почали молитися за неї, побачили, що вже саме прагнення молитися, яке передувало молитві, було блискавично вислухане. Прославляли Бога самим голосом, без слів, і робили це так голосно, що наші вуха з трудом це витримували. І хіба щось інше було в серцях цих людей, як не віра в Христа, за яку Стефан пролив свою кров? І про що свідчать ці чуда, як не про віру, яка проповідує, що Христос воскрес у плоті й плоттю вознісся на небо?

ВІРИТИ В ДІЯЛЬНЕ МИЛОСЕРДЯ ГОСПОДА

Упродовж усієї історії Церкви це прекрасне свідчення св. Августина було підтверджене цілою низкою численних знаків, які отримало багато відомих, досвідчених осіб завдяки втручанню святих. Що стосується новішого часу, то життя святого Івана Боска (1815-1888) є, напевне, найпрекраснішим прикладом найвищої – часто навіть чудесної – ефективности молитви-прохання святого про беззастережну віру. До того ж слід зважити, що йдеться про епоху, кінець XIX століття, коли критичне трактування свідчень віри було вже дуже поширене.

Ідучи слідом за св. Августином і твердо вірячи неспростовним свідченням, зібраним за всю історію Церкви, наважуся сказати, що якби кожен із нас мав живішу віру в силу Бога та якби вся Церква єдиним серцем довірилася їй, то Господь був би готовий об’явити нам, сучасним людям, набагато більше знаків Свого милосердя й цілющої присутности серед нас. Зрештою, це відповідає формальній обітниці Ісуса, наведеній у Євангелії:

«І казав Він до них: Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте! Хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде. А тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки такі: у Ім’я Моє демонів будуть вигонити, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне що вип’ють, не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих, і добре їм буде!» (Мр. 16:15-18).

КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ ПОВИННО БУТИ ЗРІВНОВАЖЕНЕ

Утілення цієї обіцянки вимагає від людини розсудливости й доброї обізнаности, які дадуть їй змогу уникнути гонитви за чудесами й розчарувань; однак не слід розуміти цієї розсудливости й обізнаности як таких, що забороняють Господу являти в Церкві знаки й чинити чуда, які Він хоче в ній здійснити. Отож, зваживши все, можна сказати, що скептицизм щодо всемогутности Бога – ще більше зло, ніж надмірне захоплення чудами. Це висловлювання потребує невеликого коментаря.

Попередній запис

ОЧИЩЕННЯ ВІРИ РОЗСЛАБЛЕНОГО

Таке трапилося з розслабленим, якого – через те, що навколо хати зібрався натовп, – приятелі опустили до помешкання крізь розібраний ... Читати далі

Наступний запис

НЕ БІЙМОСЯ ЗНАКІВ, НАВІТЬ ВИНЯТКОВИХ...

Я гаряче підтримую довірливу молитву-прохання у відповідь на виразний заклик Ісуса. Прагну також популяризувати молитву за зцілення, вдаючись до якої ... Читати далі