Христос помер за гріхи наші

Ми весь час бачимо, як люди засуджують один одного. Ми самі цим постійно займаємося. Ми відчуваємо гнів і обурення, коли бачимо чуже беззаконня, і розуміємо, що такі злі справи заслуговують кари.

Біблія підтверджує цю нашу інтуїцію – звичайно, зло заслуговує покарання. Беззаконня має бути засуджене. Лиходії повинні зіткнутися з наслідками своїх гріхів. Як каже Бог через Пророка Ісаю, “Я покараю світ за зло, і нечестивих – за беззаконня їхні, і покладу кінець зарозумілости гордих, і принижу пихатість гнобителів” (Іс. 13:11) Вже за часів Старого Завіту люди пристрасно чекали суду Божого, коли язичники, що зневажали народ Божий, будуть, нарешті, покарані.

Але Бог вже тоді відкрив людям несподівану істину – коли з’явиться суд Божий, вас це може зовсім не обрадувати. Ви бачите себе обуреними позивачами, які вимагають справедливого покарання ваших ворогів і кривдників? Це помилка. Ви будете не позивачами, а відповідачами на цьому суді. Це важко переварити, але це так.

Замислюємося ми про це чи ні, але кожного разу, коли ми ставимо комусь щось у провину, ми виходимо з однієї важливої істини. Люди осудні. Люди зобов’язані поводитися певним чином, вони винні, якщо так не поводяться. Але звинувачуючи інших, ми визнаємо, що ми самі – осудні. Апостол Павло пише в Посланні до Римлян: “Отже, нема тобі виправдання, всякий чоловіче, що судиш іншого; бо тим же судом, яким судиш іншого, осуджуєш себе, чиниш бо те саме й ти‚ що судиш” (Рим. 2:1)

Ми охоче засуджуємо брехню, ненависть, пожадливість або безсердечність в інших – тобто прекрасно знаємо, що це щось погане і заслуговує засудження. Але це означає, що ми самі винні, коли чинимо так само.

Суд Божий над людськими гріхами прийде і на наші гріхи – я і ви відповідальні за свої вчинки, наше беззаконня не менше, ніж беззаконня інших людей, гідні засудження. Так, нам здається, що наші гріхи незначні і простимі, у той час, як гріхи інших людей – особливо тих, хто нам не подобається – дійсно гідні засудження. Але інші люди точно такої ж думки про свої гріхи – вони вважають, що їм можна, що це не гріхи, що в них є поважні причини, що їх довели інші люди або обставини, що, врешті-решт, їх гріхи незначні в порівнянні з гріхами інших людей – справжніх нечестивців і лиходіїв. Мало хто вважає себе винним – навіть найжахливіші масові вбивці вважали, що вони, загалом, непогані люди, вимушені діяти у важких обставинах.

Якщо ми вважаємо себе хорошими людьми, це нас не врятує. Усі вважають.

І от отримання рятівної віри в Христа починається з визнання – я згрішив. Я винен. Якщо я зараз з’явлюся перед судом Божим, я буду засуджений.

Психологи додають масу зусиль, щоб позбавити людей від відчуття провини. Але в нас проблема не з відчуттям – у нас проблема з реальністю провини. Ми об’єктивно, незалежно від наших почуттів, винні. Ми потребуємо позбавлення від засудження.

І перше, що для нас здійснює Христос – це забирає цей тягар провини. “Наступного дня бачить Іоан Ісуса, Який іде до нього, і говорить: ось Агнець Божий, Який бере на себе гріхи світу” (Ін. 1:29).

Коли апостолові Павлу треба виразити усе благовістя в кількох словах, він каже: “Звіщаю вам, браття, благовістування, яке я благовістив вам, яке ви і прийняли, в якому і утвердилися, яким і спасаєтеся, якщо дотримуєтеся того слова так, як я благовістив вам, коли тільки не марно увірували. Бо я передав вам спочатку те, що й сам прийняв, а саме: що Христос помер за гріхи наші, за Писанням, і що Він був похований, і що воскрес на третій день, за Писанням” (1Кор. 15:1-4)

Як каже Пророк, “але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися. Усі ми блукали, як вівці, зведені були кожен на свою дорогу: і Господь поклав на Нього гріхи усіх нас” (Іс. 53:5,6) Якщо ми перебуваємо в Христі через покаяння і віру, наші гріхи повністю спокутуються Його смертю.

На ваги правосуддя з одного боку лягають усі наші гріхи, а з другого… що? Наші добрі справи? Де ж ми їх візьмемо? Але якщо і візьмемо, вони мало чим допоможуть – адже добрі справи це не щось додаткове, не наднормова робота, це щось, що ми в будь-якому випадку мали робити.

Якщо я винен, мені безглуздо виправдовуватися на суді тим, що подавав жебракам або переводив літніх жінок через дорогу. Це дуже добре, що я так чинив, але як це знищує мій злочин? Нас може врятувати тільки те, що на ваги правосуддя проти наших гріхів ляже досконала праведність – і в той же час здійснене спокутування наших гріхів. Праведність Ісуса Христа і здійснене Ним Спокутування.

Якщо ми підкоримося Ісусу Христу як Господу і довіримося Йому як Спасителю, то спасіння, виправдання, примирення з Богом належить нам. Ми згрішили, але в нас є Заступник, праведність якого набагато, значно більша наших гріхів.

Як каже апостол Павло: “Хто буде звинувачувати обраних Божих? Бог виправдовує їх. Хто осуджує? Христос Ісус помер, але й воскрес: Він і праворуч Бога, Він і піклується за нас” (Рим. 8:33,34).

Попередній запис

Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх

Пророки Старого Завіту провіщали прихід Месії – Божого помазаника, того, хто принесе спасіння. До новозавітних часів очікування Його приходу стало ... Читати далі

Наступний запис

Отець, Цар, Суддя

Російська служба ВВС повідомляє, що «Група священиків англіканської церкви закликає під час служб звертатися до Бога і в чоловічому, і ... Читати далі