Звістка про Потоп

Саме цієї миті огрядна біла голубка, зробивши в повітрі мертву петлю, пролетіла повз пінгвінів і незграбно брьохнулася в снігову кучугуру поруч із ними.

Пінгвіни з цікавістю спостерігали за її приземленням. «Сьогодні нарікати на нудьгу було б несправедливо, – подумали вони. – Щойно метелик прилітав, а тепер – он яка голубка». Тим часом пташка оговталася, підвелася, крилами струсила з себе сніг і, широко розсунувши лапи, стала перед двома пінгвінами.

– Ви щойно згадували Бога? – запитала вона і, не чекаючи на відповідь, продовжила: – У мене до вас послання саме від Нього, від Бога. Тож слухайте уважно: Бог сказав… Чому тут так тхне рибою?

– Це від нас, – відповіли пінгвіни і, заінтриговані, перевальцем наблизилися до голубки.

– У такому разі, будь ласка, не наближайтеся до мене! – зойкнула голубка, задкуючи від них, а тоді промовила: – Богові набридли безперервні чвари та суперечки і серед людей, і серед тварин. Усі огризаються, Йому геть усе доводиться повторювати тричі. Отож Богові урвався терпець, і Він сказав…

Для більшого драматизму голубка зробила театральну паузу, а тоді тихим урочистим голосом промовила:

– «Я влаштую Всесвітній потоп. Вода в річках і в морях підніматиметься дедалі вище, аж доки вийде з берегів. Усе зникне під водою. Вода буде вище від будинків, над верхівками дерев; і навіть вершини найвищих гір потонуть у хвилях. Урешті вся земля буде залита водою. Отож готуйтеся!»

Голубка перевела подих і знесилено опустилася на сніг.

– Тепер нарешті всі тварини в світі про це знають – ви двоє були останніми.

Приголомшені пінгвіни слухали, роззявивши дзьоби.

– Але ж це означатиме кінець світу?

– Саме це й має на меті Бог, – підтвердила голубка, витягаючи з торбини фляжку і відкручуючи кришечку.

Зробивши добрячий ковток, вона пояснила докладніше:

– Бог хоче весь теперішній світ змити, а тоді почати з чистого аркуша.

Кинувши на пінгвінів суворий погляд, голубка додала:

– А смердить від вас рибою просто жахливо.

– Що ж буде з людьми і тваринами? – тремтячими голосами запитали пінгвіни.

Замість відповіді голубка старанно закрила фляжку. І аж тоді, знизавши плечима, виголосила:

– Рано чи пізно вони самі це відчують.

– Що?

– Ну… що…

– Що вони тонуть?

– Бачите, ви самі здогадалися, – і голубка докірливо глянула на пінгвінів.

– Це ти канючив, мовляв, нехай би Бог якось дав про Себе знати, – напустився один пінгвін на іншого. – Ось, тепер маєш! Усе через тебе! Це ж ясно як Божий день!

– Але чому неодмінно потоп? – розпачливо простогнав інший пінгвін, обертаючись до голубки. – А не можна якось поговорити з Богом?..

Голубка безнадійно схилила голову набік.

– Я не знайома з Богом особисто, але з досвіду знаю, що з Ним сперечатися дуже складно: Він, як уже взяв Собі щось у голову, то не відступиться, і Його в чомусь годі й переконувати. Зрештою, однаково вже запізно. Дощ починається.

Справді, так і було. Обидва пінгвіни подивились угору. Великі дощові краплі розбивалися їм об лоби.

– Будь ласочка, зупиніть! Не треба потопу! – запхинькали пінгвіни, благально простягаючи крила до неба. – Ми виправимося. Ми ніколи більше не битимемося, обіцяємо! Ми надалі завжди будемо слухняними і добрими.

– Припиніть скиглити, – суворо шикнула на них голубка. – Краще починайте пакуватися.

– Пакуватися?

– У ковчегу ще є місце для двох пінгвінів… Стривайте, я хіба не сказала? – запитала голубка і продовжила, не чекаючи на відповідь: – У Ноєвому ковчегові є ще місце точнісінько для двох пінгвінів. Від кожного виду тварин ми візьмемо на борт по дві особини. Тобто двох слонів, двох скунсів, двох їжаків, двох зебр, двох кенгуру, двох єнотів, двох змій, двох оленів, двох білок, двох жирафів, двох куниць, двох левів, двох собак, двох крокодилів, двох гусей, двох верблюдів, двох комишевих котів, двох мурах…

Пінгвіни почувалися геть спантеличеними:

– Та чому ж лише по двоє?

– Ноїв ковчег справді велетенське судно, – відповіла голубка роздратовано, – місця в ньому чимало, але він не гумовий. Тому на борт приймаються лише по дві особини від кожного виду. Ось квитки. І не раджу запізнюватися!

Із цими словами голубка видала кожному з пінгвінів по квитку.

– Затямте собі, – докинула вона суворо, – біля ковчега о восьмій. Хто запізниться, той потоне.

На квитку був зображений великий корабель, готовий до плавання по синьому морю. На звороті дрібними літерами було надруковано: «Квиток діє тільки як посадочний талон і не дає права на окреме сидяче місце. Перепродаж квитків заборонений. По завершенні Всесвітнього потопу квиток недійсний».

Пінгвіни не мали щодо цього жодних заперечень. Утім, пінгвіни не надто добре читають.

Перш ніж знятися в повітря, голубка задумливо подивилася на пінгвінів і проказала наче сама до себе:

– Кумедно, але в мене якесь непевне відчуття, наче я щось забула. Щось дуже важливе.

Вона почухала собі голову і пробурчала:

– Нехай. Може, згодом пригадаю.

Відтак гладка голубка залопотіла крилами, важко знялася в повітря і полетіла геть крізь завісу дощу.

Попередній запис

Три пінгвіни

Десь у світах є край, де – скільки сягає око – самі лише сніг та крига. Утім, якщо пильно придивитися, ... Читати далі

Наступний запис

Рятівний план

Обидва пінгвіни почали гарячково пакувати свої речі. Але цілковито зосередитися на цій справі вони були нездатні. Один думав: «Нас обрано ... Читати далі