Апостол Павло – ворог подружжя? (Пор.: 1Кор. 7)

Апостол Павло, Валантен де Булонь

«Добре було б чоловікові не дотикатися жінкиБо хочу, щоб усі чоловіки були, як і я (тобто неодруженими. – Д. П.)… Розв’язався від дружини? Не шукай дружини» (пор.: 1Кор. 7: 1,7, 27).

Справді, якщо читач прочитає наведені твердження апостола, у нього може скластися враження, що їхній автор вважає, наче єдино правильною дорогою для християнина є безшлюбне життя. Однак таке поєднання слів св. Павла має одну велику ваду, зрештою, типову для певних публікацій у засобах масової інформації, історичних досліджень чи інших наукових праць (або радше псевдонаукових): їхні автори цитують тільки те, що відповідає наперед сформульованій тезі, не беручи до уваги ані контексту, ані обставин, якими були зумовлені ці висловлювання.

Від перших століть існування Церкви люди з великою шаною ставилися до непорочного життя задля Царства Божого. Для тодішнього суспільства то було певною новиною. Звісно, в язичницьких релігіях траплялося, що жриці (наприклад, римські весталки) були зобов’язані зберігати дівоцтво, однак це ніяк не було пов’язано із ситуацією християнок. Кожне нововведення, звичайно, викликає чимало різних запитань; тому не дивно, що в певних колах почало поширюватися радикальне, навіть нездорове розуміння християнської аскези: «Подружжя – це зло, так само, як злом є їсти м’ясо чи пити вино» (хворобливий Тимофій, учень св. Павла, відмовляється пити вино, щоб не давати поганого прикладу своїм радикальним «овечкам», і щойно чіткий наказ апостола рятує його слабкий шлунок від неприємних наслідків попивання їжі холодною водою).

Такі радикальні тенденції дісталися й Коринта, міста, яке – як відомо – аж ніяк не було осередком усіх чеснот, тож неважко уявити собі, яке бродіння викликали вони в головах тамтешніх людей, котрі щойно почали робити перші кроки на шляху до віри. І тоді було знайдено простий вихід: мешканці вирішили надіслати листа до Ефеса, до апостола Павла. У цьому посланні вони виклали свої запитання, які звучали приблизно так: «Чи можна одружуватися, чи слід жити в дівоцтві? Можливо, чоловік і дружина повинні жити, як брат із сестрою? Чи той, хто овдовів, може одружитися ще раз? Що робити з так званими мішаними подружжями (легко здогадатися, скільки проблем виникало, коли дружина язичника приймала хрещення…)?».

Відповідь апостола була чітка: той, хто одружується, «робить добре», а безшлюбність – це особливий шлях, який не всі здатні здолати. Минуть роки, і св. Павло, пишучи до Тимофія, навіть скаже, що жінка «спасеться… дітородженням», а отже, всупереч думці псевдоатеїстів, звичайне подружнє життя теж є дорогою до спасення. Павло не схвалює ідеї білих подружжів[1]: «Не вхиляйтесь одне від одного, хібащо дочасно за згодою, щоб бути в пості та молитві, та й сходьтеся знову докупи, щоб вас сатана не спокушував вашим нестриманням» (1 Кор. 7:5). Ці слова апостола свідчать про його неабиякий реалізм і життєву мудрість! Павло не обманює себе, що коринтяни, виховані в доволі специфічному середовищі, миттєво стануть чистими ангелами й почнуть літати над землею на півметровій висоті: «…Краще женитися, ніж розпалятися» (1Кор. 7:9), «…Щоб уникнути розпусти, нехай кожен муж має дружину свою, і кожна жінка хай має свого чоловіка» (1Кор. 7:2). Зрештою, вибір життєвого шляху пов’язаний не лише з особистими схильностями, здатністю жити в целібаті, а є, передусім, відповіддю на Боже покликання: «…Нехай тільки так ходить кожен, як кому Бог призначив, як Господь покликав його» (1Кор. 7:17).

Незаперечним фактом є, однак, те, що Павло – як свідчать цитати, наведені на початку, – рекомендує безшлюбне життя тим, хто здатен на це й покликаний до цього. Чинити так його змушують кілька дуже практичних причин (цікаво, що якщо пізніші автори вихваляють величність дівоцтва в абстрактних трактатах, повних різних -ізмів та -азмів, то апостол наводить такі природні аргументи, які навіть можуть здатися надто приземленими). «Отож за сучасного утиску добрим уважаю я те, що чоловікові добре лишатися так» (тобто жити в дівоцтві), бо ті, що одружилися, «муку тілесну… будуть мати, а мені шкода вас. А це, браття, кажу я, бо час позосталий короткий» (пор.: 1 Кор. 7:26-29). Але до чого тут «сучасний утиск» й те, що «час короткий»?

Уявімо собі ситуацію первісної Церкви – нової, «дивної» спільноти, на яку інші дивляться з підозрою… І ніколи не відомо, чи за мить не треба буде втікати з міста, коли хтось підбурить натовп фальшивими звинуваченнями. Легко здогадатися, що за таких обставин легше жити тому, хто самотній: швидше спакує речі та переселиться в безпечне місце, не мусить боятися за дітей… А надто в разі відвертого переслідування важче змусити скоритися (тобто піддатися шантажеві) того, хто відповідає лише за себе й не злякається, якщо йому погрожуватимуть, кажучи: «З твоєю дитиною може статися нещасний випадок…».

Звісно, коринтська Церква, до якої писав Павло, тоді ще не зазнала відвертого переслідування, але той, хто реалістично оцінював ситуацію, не міг не бачити, що такий розвиток цілком можливий. Окрім того, люди постійно повторювали слова Христа про Його повернення й сподівалися, що, можливо, це трапиться швидко і невдовзі настане та дійсність, коли «ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи ті на небі» (Мт. 22:30). А отже, той, хто веде безшлюбне життя, вже на цьому світі є знаком нової дійсности.

Є, однак, ще одна причина – більшою мірою «психологічна», – через яку ліпше залишитися самотнім: «Неодружений про речі Господні клопочеться, як догодити Господеві, а одружений про речі життєві клопочеться, як догодити своїй дружині, і він поділений» (1Кор. 7:32-34). Думаю, що феномен останнього часу – тисячі людей, що прагнуть провести відпустку в монастирі, де навіть згодні жити в примітивних умовах, – свідчить не лише про втому від шуму та напруги щоденного життя, а й підтверджує слушність думки апостола про те, що нинішня людина зі святою заздрістю дивиться на монахів, на їхнє впорядковане життя, присвячене одній справі (монах – грецькою mоnachos – власне й походить від monos – сам, один, людина однієї Вартости).

Апостол підсумовує: «…Тому й той, хто віддає свою дівчину заміж, добре робить, а хто не віддає робить краще» (1Кор. 7:38). Отож, подружжя – це добре, але безшлюбність, – не беручи до уваги піднесених богословських текстів, яких коринтяни, що були християнами-початківцями, ще не зрозуміли б, – звільняє людину від багатьох сумнівів, неприємностей і загроз.

Залишаю тобі, любий читачу, приємність самостійно ознайомитися з відповідями апостола на два наступні запитання коринтян (знайдеш їх, певна річ, у 1Кор. 7). І пропоную ще одне цікаве завдання. Уяви собі, що твій ровесник, який недавно прийняв християнство, поставив тобі те саме запитання, котре отримав апостол: «Одружуватися чи не одружуватися?». Що ти відповів би йому?


[1] Біле подружжя – це подружжя, живучи в якому, подружні партнери відмовляються від інтимних стосунків. – Прим. пер.

Попередній запис

Коли сам Бог відчиняє двері (Дії 10)

Місія, яку Ісус доручив апостолам, може видатися нам цілком очевидною: «Тож ідіть, і навчіть всі народи...» (Мт. 28:19). Адже такого ... Читати далі

Наступний запис

Не бійся Апокаліпсиса!

Семюел Колман - На краю долі Навіть серед так званих побожних інтелектуалів можна зауважити дивну тенденцію: ... Читати далі