Однодумці

Гренвілл Шарп

У Вілберфорса з’явилися однодумці, які відразу визнали його своїм лідером. Одним із них став Гренвілл Шарп, адвокат із гачкуватим носом і гострим розумом; попу­лярність йому принесло провадження справи, наслідком якої була заборона работоргівлі на тери­торії Англії, – хоча, за іронією долі, економічна міць країни базувалася насамперед на закордонній торгівлі.

Другим був Захарія Маколей; терплячий врівноважений експерт, він перегортав гори документів, щоб знайти незаперечні аргументи проти торгівлі рабами. Природ­жений трудівник, що вже о четвертій годині ранку брав до рук перо, Маколей вважався ходячою енцикло­педією в колі противників рабства. Коли Вілберфорсу потрібна була якась інформація, треба було тільки спитати свого мовчазного темнобрового приятеля: “Ну, що нам скаже Маколею?”

Захарія Маколей

Ще одним видним активістом руху за скасування рабства був прибічник євангельського напрямку в Англіканській церкві Томас Кларксон (1760-1846). Уперше він виявив інтерес до цього питання ще студентом Кембриджа: у 1785 році його есе: “Чи законно поневолити проти волі людину?” зайняло перше місце в конкурсі творів латинню. У результаті ретельних досліджень він прийшов до висновку, що рабство аморальне.

Томас Кларксон

Наступного року він переклав своє есе англійською мовою і видав під назвою: “Про рабство і торгівлю людьми, особливо африканцями (переклад трактату з латині)”. Цей текст зіграв важливу роль у наступному формуванні Комітету зі скасування работоргівлі в 1787 році. У тому ж році Кларксон написав памфлет “Загальний огляд работоргівлі і можливих наслідків її скасування”. Це був вкрай відважний крок, враховуючи, що незадовго до того в Ліверпулі, куди він відправився з метою зібрати відомості, як поводяться хазяї стосовно рабів, Кларксону тільки дивом вдалося уникнути смерті після нападу банди матросів, які отримали замовлення на його вбивство. Але це не зломило молодого чоловіка, він почав організовувати місцеві комітети за скасування рабства і влаштовував публічні дебати, на які запрошував вільновідпущених рабів, щоб ті надихали інших на боротьбу. Також він став головним постачальником інформації Вілберфорсу, здійснюючи виснажливі й небезпечні поїздки в Африку. Якось йому треба було отримати відомості від матроса, якого він знав тільки на обличчя; Кларксон опитав десятки матросів із работорговельних суден у різних портах, доки нарешті, перевіривши 317 суден, не знайшов потрібну йому людину.

Але не лише вищезазначені особи виступали за скасування работоргівлі.

Аболіціоністський рух

Трохи раніше релігійна течія квакерів почала компанію за скасування рабства, але для її успіху їм не вистачало людини, яка знаходилася в центрі політичного життя країни, у Парламенті. Таку людину вони побачили у Вілберфорсі.

Завдання, поставлене перед собою аболіціоністами (від латинського “abolіtіo”, “скасування”) була настільки важким, що здавалося нездійсненним. Знищення рабства і работоргівлі не лише не обіцяло жодних матеріальних вигод країні, але загрожувало плантаторам і судновласникам величезними збитками. А це призводило до втрати заробітків для безлічі людей, так або інакше пов’язаних з цим надприбутковим бізнесом.

Але на боці дуже нечисленних супротивників рабства був моральний авторитет, авторитет Книги. Державна Англіканська церква прагнула не помічати кричущої несправедливості перетворення собі подібних у власність. Але в її середовищі з’явилася група, яка назвалася євангельськими англіканами, – і вони, уперше в історії Англіканської церкви, об’єдналися заради благої справи з переслідуваними квакерами.

Ці глибоко віруючі люди зібралися в лондонській друкарні в 1787 році і назвали себе “Комітетом боротьби за скасування работоргівлі”. Саме заборону работоргівлі вони зробили своєю першою метою, вважаючи, що після цього рабство поступово зійде нанівець. Рішуче налаштовані аболіціоністи розвернули активну компанію із залучення громадської думки до питань рабства.

Вони почали збирати матеріали про становище рабів на англійських плантаціях і солеварнях, про жахливі умови перевезення рабів через Атлантику; влаштовували лекційні тури в багатьох містах країни з пропагандою своїх поглядів; возили публіку в порти – для огляду суден работоргівців – люди повинні були на власні очі бачити страхітливі реалії работоргівлі. Усією своєю діяльністю вони всіляко підкреслювали антигуманний характер работоргівлі, що нехтує гідністю і просто життям людини, доводили абсолютну несумісність рабства з моральними цінностями християнства.

Попередній запис

Духовне преображення

Завдяки ретельному вивченню Священного Писання, почалося духовне преображення Вілберфорса. З багатого політика, що провадив дозвільний спосіб життя, він перетворився на ... Читати далі

Наступний запис

Початок боротьби

Вільям Вілберфорс у віці 29 років У лютому 1788 року, у самий розпал роботи, Вілберфорса раптом ... Читати далі