“Бо де заздрість і сварливість, там безладдя і все лихе” (Як. 3:16)
Заздрість – це один з головних гріхів, який загрожує вічному життю людини та всій створеній Богом дійсності, а також лежить в основі багатьох інших гріхів. Святий Іван Дамаскин визначає заздрість як “незадоволення добром ближнього”. Народна мудрість наступним чином образно характеризує цей гріх: “Заздрість плаче з приводу того, що хтось радіє, і радіє з приводу того, що хтось плаче”.
У наслідок гріхопадіння поневолена гріхом людина зачиняє своє серце від життєдайної любові Бога – від найвищого та найбільшого Добра. Однак, створена “за образом Божим” (Бут. 1:27) і “дуже доброю” (пор. Бут. 1:31), вона відчуває гострий голод за Абсолютним Добром та нестримну спрагу за Божою доброчинною любов’ю. Суть же гріха заздрості полягає в тому, що він деформує природний потяг людини до добра.
Поневолена заздрістю свідомість втрачає розуміння своєї гідності “Божого образу”, а також гідності всіх інших людей, які мають однакову з нею Божественну природу і спільне покликання до Вічного життя (Добра) у спільноті Любові Пресвятої Трійці. Втрачається розуміння того, що правдиво щасливим можна бути лиш з Богом і, по-божому ставлячись до ближніх, радіючи з тих доброчинств, які вони отримують від свого Творця та Спасителя. У свою чергу, опанована заздрістю воля тягнеться до добра, яким володіють ближні і, замість того, щоб брати участь у його примноженні, робить різні диверсії.
Причиною заздрості може бути як завищена, так і занижена самооцінка своєї Божественної гідності. У першому випадку це виявляється в гордині, коли людина вважає себе більш, ніж інші, достойною любові та різних земних благ. В другому – через недовіру до власної гідності, людина шукає самоствердження через потяг хворої на заздрість волі за любов’ю, авторитетом та благами, якими володіють інші.
Кожен гріх є проти Божої заповіді любові. Особливо це стосується гріха заздрості, який в основі порушує заповідь любові до ближнього. Замість того, щоб радіти з певного матеріального, духовного чи морального добра, яким володіє ближній, заздрість спричинює внутрішній дискомфорт і незадоволення. Більше того, заздрість часто веде до ненависті і чисельних загроз для соціального оточення.
Заздрість веде до наклепу й обмови, які руйнують добре ім’я людини і спричинюють до її соціальної дезінтеграції. Заздрість зумовлює зазіхання та відчуження матеріальних благ, якими володіють ближні. Заздрість може призвести і до знищення найбільшого земного блага – життя (див. Бут. 4:3-8).
Заздрість спричинює втрату душевного спокою через добро, яким володіє інший і веде до розвитку жадібності та непоміркованості. Цей гріх точить людину зсередини, позбавляючи її радості і пробуджуючи ненависть, що веде до згубних наслідків.
Що можна зробити? Як протиставитись цьому гріху? Чи існують якісь ліки? Оскільки заздрість – це важка форма гріховного захворювання, спричинена відстороненням людини від свого найбільшого Добра – Бога і намаганням надолужити дефіцит життя з Богом і Його доброчинною любов’ю в гонитві за земними благами, при тому часто ціною добра ближніх, то, відповідно, єдиним ліком є повернення людини до Бога.
Завдяки усвідомленню своєї Божественної гідності та покликання, а, отже, Божественної гідності ближніх, а також цінності природи як Божого створіння, людина внутрішньо відроджується і починає зичливо ділитися та уприсутнювати Божу любов навколо себе, стає її посередником і будівничим Божого Царства вже “тут і зараз”.
Автор: Володимир Шеремета
