Сьогодні ми поговоримо про заздрість. Виявляється, це не така вже нешкідлива штука. І це доводить те, що в Десяти заповідях говориться про неї.
Мойсей написав на скрижалях: “Не заздри”. Людина може сказати: “Та я і не заздрю, і дому ближнього свого не бажаю”. Але заздрість – тонша річ, ніж багато хто думає.
“Хто мудрий і розумний між вами? Доведи це на ділі добрим поводженням з мудрою лагідністю. Але якщо у вашому серці ви маєте гірку заздрість і сварливість, то не хваліться і не говоріть неправди проти істини. Це не та мудрість, яка сходить зверху, але земна, душевна, бісівська, бо де заздрість і сварливість, там безладдя і все лихе. А мудрість, яка сходить зверху, по-перше, чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милосердя і плодів благих, неупереджена і нелицемірна. Плід же правди сіється у світі тими, які зберігають мир” (Як. 3:13-18).
Одне зі значень слова “лагідність” – це керованість. Про Мойсея сказано, що він був “найлагідніший з усіх людей на землі” (Чис. 12:3). Іноді ми плутаємо значення слів: любов і слащавість, боязкість і доброта, а під лагідністю розуміємо якесь “убоге блаженство”. Мойсей не був людиною м’якого характеру, він не прогинався під кожного. По-перше, Мойсей був справжнім чоловіком. Він узяв на себе відповідальність, а це вчинок справжнього чоловіка. Простежуючи Мойсеєве життя, можна з упевненістю сказати, що лагідність – це щось інше, відмінне від того, що ми про неї думали. Тому у форматі “керованість” лагідність стає зрозумілішою. Так от, читаючи Послання Якова, ми бачимо, що лагідність і заздрість пов’язані між собою: щоб не заздрити, треба навчитися лагідності.
У житті Мойсея стався такий випадок. Одного дня він пас овець у горах і побачив дивне явище: кущ горів вогнем, але не згорав. Голос Божий промовив до Мойсея з куща, що горів: “І сказав Господь: Я бачив страждання народу Мого в Єгипті і почув волання його від приставників його; Я знаю скорботи його і йду визволити його від руки єгиптян і вивести його з землі цієї і ввести його у землю добру і простору, де тече молоко і мед, у землю хананеїв, хеттеїв, аморреїв, ферезеїв, евеїв та ієвусеїв. І ось, уже волання синів Ізраїлевих дійшло до Мене, і Я бачу утиски, якими пригнічують їх єгиптяни” (Вих. 3:7-9).
“Отже, піди: Я пошлю тебе до фараона; і виведи із Єгипту народ Мій, синів Ізраїлевих” (Вих. 3:10).
Як ви думаєте, легко було Мойсеєві прийняти рішення з такого питання? Він прекрасно розумів, чим це погрожує йому. Він розумів, що фараон не чекає, коли Мойсей прийде до нього і скаже: “Відпусти всіх твоїх рабів”. “Ой, який я радий, Мойсею, що ти, нарешті прийшов. Я от сиджу і думаю, кому віддати своїх рабів. А тут ти”. Звичайно, це абсурдно. Ніякий володар не захоче відпустити своїх рабів. І Мойсеєві це було зрозуміло. Але Мойсеєва лагідність говорила в ньому і закликала підкорятися вищій волі.
Якщо людина ставить свою волю вище за будь-яку іншу, значить, немає в ній лагідності. Мине зовсім трохи часу, і ця людина заздритиме, а потім зможе вбити у своєму серці людей, яким заздрить.
Я упевнений, що в Мойсеєвому серці тривала боротьба. Один голос стверджував, що Мойсеєві це не треба, що не варто брати таку відповідальність і так далі. З іншого боку, Мойсей розумів, що комусь треба взяти відповідальність, якщо не він, то хто. По-людськи, Мойсей не хотів виконувати цю роль, швидше за все, він навіть боявся. Але його лагідне серце підказало йому поставити свою волю під волю Бога.
* * *
Люди заздрісні і які не мають лагідності, брешуть на істину. Вони завжди роблять те, що йде в розріз з істиною. Поступивши нечестиво, їм доводиться “викручуватися” і брехати, видаючи бажане за дійсне. У Священному Писанні є таке поняття, як “мудрість земна, душевна, бісівська”. Апостол пояснює, що така мудрість не є лагідною, вона бреше на істину, щоб виправдати свої вчинки.
Є люди, які сварливі, їм постійно щось не подобається, вони завжди чимось невдоволені. І дивно, що чим більше вони бурчать, ремствують, тим більше в їх житті безладдя. Якщо в житті безладдя, значить, є заздрість. Такі люди бачать успіх інших і починають ремствувати, гніватися на тих, хто досягнув успіху, на своїх близьких і навіть на Бога. Заздрість згубно впливає на душу, дух і ритм життя людини. Треба перестати бути заздрісником, треба навчитися лагідності і керованості.
До речі, цим треба займатися із самого дитинства. Батькам необхідно вчити дітей підпорядковувати свою волю батьківській. Інакше, ставши дорослими, вони не зможуть підпорядкувати її волі Божій. Як багато сьогодні людей, які виросли “царями свого життя”. Їм дуже важко підпорядкувати свою волю чиїйсь волі і навіть волі Божій. Це сумно, бо вони не зможуть догодити Йому.
Такі “царі” терпіти не можуть, коли хтось стає успішним, ще гірше для них, коли хтось успішніший за них самих. Кожен з нас хоче бути успішним, але деякі хочуть стати успішнішими за успішних. Успішним бути добре, але успішнішим за успішних – погано. Це призводить до заздрості, озлоблення, вбивства. Це необов’язково фізичне вбивство. Заздрісна людина вбиває того, хто успішніше за неї у своєму серці. Тому вони роблять усе, щоб ніхто не став кращий, ніж вони.
У світлі цього відкриємо місце Писання: “Бачив я також, що всякий труд і всякий успіх у ділах викликають між людьми взаємну заздрість. І це – суєта і томління духу!” (Еккл. 4:4).
Соломон спостерігав за людьми і бачив, що є люди ледачі і працелюбні. Ті, хто працює, досягають успіху. Ледачі бачать успіх працелюбних, починають заздрити, але не бачать або не хочуть бачити, як ті працюють. Вони бачать результати, але не бачать роботи. Ледачі хочуть того ж успіху, але так, щоб для цього нічого не робити, а ще краще, щоб у працелюбних не було успіху. Вони не хочуть працювати, але хочуть відразу отримати результат, хочуть усе і відразу.
Заздрісні стомлені в дусі, їх дух втомився. І з приводу цього давайте відкриємо наступне місце Писання: “Лагідне серце – життя для тіла, а заздрість – гниль для кісток” (Притч. 14:30).
Заздрісні люди згнивають зсередини. У них немає фундаменту в житті, сьогодні вони заздрять одному, завтра другому, потім ще комусь. Заздрість не дає їм спокою, вона з’їдає людину. Тому і написано, що заздрість – це томління духу.
Заздрісні люди не можуть бути духовними. У духовної людини є мета, вона слідує їй. Її мета веде на небеса. А заздрісний – сьогодні на небеса, завтра назад, потім вліво і так далі.
Мудра і духовна людина дивиться на роботу успішного і вчиться від нього. Заздрісний же хоче успіху зараз і без зусиль. Безглуздо бажати успіху, не бачачи роботи, вкладеної для його досягнення. Але заздрісний не лише не досягне успіху, не додаючи праці, але і зашкодить своїй душі і своєму тілу. У заздрісних людей, як каже Біблія, починають гнити кістки. Коли ламаються кістки – це дуже боляче. Ходьба на нозі, кістка в якій зламана, спричиняє біль. Але гниль – це не різкий перелом, але повільний процес, у результаті якого нищаться кістки, їх неможливо відновити. Ще більша шкода наноситься духовній стороні життя людини. Заздрість повільно знищує основу, забираючи фундамент з-під ніг. Сім’я, діти, здоров’я приходять у безладдя. В одному з фільмів про бойові мистецтва людина захотіла стати великим майстром кунгфу. Учитель сказав: “Добре” і вказав їй на швабру і відро в кутку. Коли всі тренуються, вона миє підлогу. І коли вона стане кращим прибиральником, її допустять на невеликий час на тренування. Так поступово вона стане майстром.
Лагідність – краща ін’єкція від заздрості. Хто не навчився бути лагідним і керованим, – буде заздрісником.
“На свято ж Пасхи правитель мав звичай відпускати народові одного в’язня, якого хотіли. Був тоді у них відомий в’язень, званий Вараввою. Отже, коли вони зібралися, Пилат сказав їм: кого хочете, щоб я відпустив вам – Варавву чи Ісуса, названого Христом? Бо знав, що видали Його через заздрощі” (Мф. 27:15-18).
Заздрісні люди не поскупляться ні на що, аби знищити об’єкт заздрості. У таких людей кінчається здоровий глузд, розум відключається. Вони відпускають розбійника Варавву і вбивають Ісуса.
Фарисеї часто бачили, що Ісус говорить з народом. “Як? Це ж наша відповідальність – розбирати проблеми народу!” Так чому ж ви не вирішували ці проблеми? А як тільки з’явився Ісус і став піклуватися про людей, вони почали ревнувати. Ісус чинив так, бо бачив, що фарисеїв не хвилювали люди, їхні проблеми і долі. Проте їх хвилювало, хто говоритиме. Наскільки огрубіло серце заздрісних фарисеїв, що їх не цікавили зцілення людей. Проте їх схвилювало те, що їх місце зайняв Ісус. Для Нього важливіше народ, для фарисеїв важливе місце під сонцем.
Фарисеї доклали чимало сил, щоб знищити Ісуса. Вони робили все, щоб Він виглядав лиходієм: обмовляли Його, наговорювали. Очевидно, що вони робили це із заздрості. Вони не хотіли вчитися поводитися з людьми, як Ісус. Коли всі спали, Він йшов на гору Елеонську молитися. Чому би заздрісникам не подивитися на роботу успішної людини і не навчитися від неї?
* * *
“Адам пізнав Єву, дружину свою; і вона зачала, і народила Каїна, і сказала: придбала я людину від Господа. І ще народила брата його, Авеля. І був Авель пастирем овець, а Каїн був хліборобом.
Через деякий час Каїн приніс від плодів землі дар Господу, і Авель також приніс від первістків отари своєї і від лона їх. І зглянувся Господь на Авеля і на жертву його, а на Каїна і на жертву його не зглянувся. Каїн дуже засмутився, і поникло обличчя його. І сказав Господь Каїнові: чому ти засмутився? і від чого поникло обличчя твоє? якщо ти робиш добре, то чи не піднімаєш обличчя? а якщо не робиш доброго, то біля дверей гріх лежить; він тягне тебе до себе, але ти пануй над ним. І сказав Каїн Авелю, брату своєму: підемо в поле. І коли вони були в полі, повстав Каїн на Авеля, брата свого, й убив його. І сказав Господь Каїнові: де Авель, брат твій? Він сказав: не знаю; хіба я сторож братові моєму? І сказав Господь: що ти зробив? Голос крови брата твого волає до Мене від землі; і нині проклятий ти від землі, що розкрила вуста свої прийняти кров брата твого від руки твоєї” (Бут. 4:1-11).
Каїн, напевно, думав, що не може бути успішним, поки успішний його брат Авель. Але успіх у спадок не передається. Подивіться, наскільки заздрість робить жорстоким серце, так що брат вбиває брата тільки за те, що той успішніший. От дивний народ! Невже не можна по-іншому? Невже не можна підійти до брата, попросити допомогти, навчити бути успішним? – Ні. Заздрість – доля сатани. А він знищує і вбиває.
Те, чому ми заздримо в житті людей, ніколи не буде благословенне Богом у нашому житті. Каїн заздрив Авелю, убив його, але все одно не отримав успіху, а був проклятий. Заздрісник не матиме успіху в тому, чому заздрить. Він обкладений прокляттями з усіх боків. І саме тому в його житті “безладдя і все лихе” (Як. 3:16).
Необхідно дивитися не на успіх, але на шлях, який був пройдений. Апостол Павло каже: “Ставайте подібні мені, як я Христу” (1 Кор. 4:16). Чому Апостол так каже? – Бо хоче, щоб і ми могли мати плоди віри.
“Коли хто навчає інакше і не дотримується розумних слів Господа нашого Ісуса Христа і вчення про побожність, той гордий, нічого не знає, але заражений пристрастю до змагань і суперечок, від яких походять заздрість, чвари, лихомовство, лукаві підозри. Пусті суперечки між людьми з ушкодженим розумом, які позбавлені істини і думають, ніби побожність служить для прибутку. Віддаляйся від таких. Велике надбання – бути побожним і задоволеним” (1 Тим. 6:3-6).
Заздрість походить від гордості, від пристрасті до змагань і від надмірної уваги до своєї персони. Ми вже читали, що заздрість супроводжується сварливістю. Біблія ж учить нас бути побожними і задоволеними.
“Отже, відклавши всяку злобу, і всяке лукавство, і лицемірство, і заздрість, і всяке лихослів’я, як новонароджені немовлята, полюбіть чисте словесне молоко, щоб від нього вирости вам на спасіння” (1Пет. 2:1,2).
Виходить, що заздрість можна відкласти. Треба дивитися на себе скромно, у міру віри, дивитися на роботу успішних людей, а не на результати і відкласти неправедні думки. Також необхідно слухати Слово Боже, від якого ми починаємо зростати духовно.
Автор: єпископ Олег Сєров
