Заклик чи привід?

У Христовому описі Остаточного суду, більш відомого під назвою Страшного, впадає у вічі одна характерна деталь: праведники і ті, хто опинився по ліву сторону від престолу Божого, не побачили в ближньому Спасителя (див. Мф. 25:31-46). Проте одні йому допомогли, другі ж його не помітили. Як мовиться, одна й та сама ситуація людьми може сприйматися зовсім по-різному: для одних це буде закликом для дій, для других – приводом, щоб нічого не робити. І в цій відмінності полягає свобода вибору людини.

«І підуть ці на вічні муки, а праведники в життя вічне» (Мф. 25:46), – такими словами завершується опис Остаточного Божого суду. Декого може обурювати «жорстокість» Божого вироку: у багатьох людей може скластися (і зазвичай складається) враження, що Господь не вислуховує виправдань людей, не дає для них шансу для виправлення, Він просто відправляє їх на вічну муку. Когось таке Боже поводження навіть відштовхує від Бога… Але про це ми поговоримо наприкінці допису, а зараз дозвольте сказати кілька слів стосовно Божої «жорстокості», точніше про її відсутність як такої.

«Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його» (Мф. 25:41), – як можна пересвідчитися, пекло, яке тут позначається словосполученням «вогонь вічний», із самого початку не було уготоване людям, а лише «дияволу і ангелам його». Проте багато людей «полюбили більше людську славу, ніж славу Божу» (Ін. 12:43), і тому «не прийняли» (Ін. 1:11) Ісуса. Як у цьому можна пересвідчитися на прикладі Іуди Іскаріотського.

Три років він мандрував разом з Учителем та іншими Його учнями та послідовниками (і послідовницями, див. Лк. 8:1-3), ставав свідком численних чудес, сам отримав від Спасителя «силу і владу над усіма бісами і зціляти від недуг» (Лк. 9:1), проте жага до грошей переважила все це і він зрадив Спасителя. Часто на противагу Іудиному прикладу наводять приклад апостола Петра, а саме його покаяння. Проте тут на противагу Іуді хотілося навести приклад щирого покаяння іншого біблійного персонажа, чиє ім’я залишилося нам невідомим, а саме приклад розсудливого розбійника: «І сказав Ісусові: пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє! І сказав йому Ісус: істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю» (Лк. 23:42,43).

Для нас залишився невідомим склад його злочину, як і склад злочину другого злочинця, який разом з усіма ганьбив розіп’ятого Спасителя. Проте все це не завадило розсудливому розбійнику визнати месіанську гідність Ісуса і розкаятися, навіть таким дивним, як для нас, чином.

Наведені приклади Іуди Іскаріотського та розсудливого розбійника свідчать про те, що до серця кожного з нас Господь, «Який хоче, щоб усі люди спаслися i досягли пізнання істини» (1Тим. 2:4), шукає особливий підхід і лише від людини залежить прийняти Божу пропозицію спасіння чи відкинути її. Під таким же вибором повстають люди, яких обурює Божа «жорстокість»: для одних вона може стати приводом для з’ясування її причин, що в підсумку приведе цих людей до вже зазначених висновків, для других – стане черговим приводом, щоб відкинути Благу звістку і тим самим поповнити численні ряди людей, для яких призначатиметься «вогонь вічний», що із самого початку був лише «уготований дияволу і ангелам його».

Як можете пересвідчитися, наше потойбічне майбутнє залежить виключно від нас.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docЗаклик чи привід?


Ваш коментар:

Попередній запис

Богословські і духовно-аскетичні висновки

Усе сказане не є абстрактною теоретичною істиною, але має безпосередній зв'язок з церковним життям. Адже вчення Церкви про рай і ... Читати далі

Наступний запис

Рай – у любові

Сходження Христове в пекло Адам втратив рай – це був його гріх; Адам втратив рай – ... Читати далі