Антиглобалісти Маккавеї: Молот проти фаланги

Рано чи пізно це мало статися. У поселенні Модина жив літній священик Маттафія із синами Іоаном, Симоном, Іудою, Єлеазаром і Іонафаном (ця сім’я носила ім’я Хасмонеїв). В їхнє поселення прибула чергова урядова експедиція: від жителів вимагалося принести потрібні жертви богам, або загинути. Маттафія відмовився від принесення жертви, але чекати мученицького кінця він теж не став: коли перший віровідступник наблизився до язичницького вівтаря, він вихопив меч і убив спочатку його, а потім і царського посланця. Це був жест відчаю, але він став початком повстання. Занадто багато хто в Іудеї був готовий взятися за зброю, їм бракувало тільки організаторів.

І такими організаторами стали Маттафія із синами. В одного з них, Іуди, було прізвисько Маккавей (від слова “молот”) – саме воно і дало назву всьому повстанню, мученикам і навіть книгам, написаним пізніше про ці та інші події. Насправді, повстанці виявилися тим самим молотом, який зумів скрушити досі непереможні македонські фаланги. Але перемога прийшла не відразу, спочатку це був невеликий загін повстанців, що ховався в навколишніх горах від урядових військ.

На чолі загону після смерті батька став саме Іуда. “І допомагали йому всі брати його і всі, які були прихильні до батька його, і вели війну Ізраїля з радістю… Він переслідував беззаконних, відшукуючи їх, і тих, хто підбурює народ його, спалював. І упокорилися беззаконні зі страху перед ним… Він пройшов по містах Юдеї і знищив у ній нечестивих, і відвернув гнів від Ізраїля, і зробився іменитим до останніх меж землі, і зібрав тих, що гинули” (1Мак. 3:2-9). Як і в минулі часи, ізраїльтяни розраховували тепер не на силу своєї зброї, а на допомогу Божу, а щоб вона прийшла, намагалися виконувати Закон.

У результаті невеличкий загін повстанців росте, міцніє, набуває бойового досвіду і трофейної зброї – і от вони вже переходять у наступ. У 164-му році вони займають Єрусалим, очищають спаплюжений язичниками храм і поновлюють там богослужіння (саме цю подію згадують до цього дня юдеї, святкуючи на початку зими Хануку).

Іуда Маккавей перемагає ворогів і очищає храм, Юліус фон Каролсфельд

Сирійці здійснюють ще один наступ, доставляють на поле битви диво-зброю того часу – бойових слонів. Єрусалим знову потрапляє до рук сирійців, але тепер усе виглядає вже по-іншому. Антиох V, який змінив на престолі гонителя Антиоха IV, страчує колабораціоніста Менелая як винуватця всіх лих і скасовує всі укази, що забороняли євреям наслідувати правила їхньої релігії. Елліністичні правителі намагаються тепер домовитися з помірними євреями, ті навіть служать в їхніх військах – але занадто сильна ненависть до пригноблювачів, занадто велика надія на повну незалежність.

Перемир’я триває недовго, і полум’я народної війни, безкомпромісної і нещадної, розгорається знову. Єврейські солдати, які знаходяться на службі сирійцям, почувають себе настільки впевнено, що вже відмовляються підкорятися їхнім наказам у суботу… Селевкіди програли релігійну суперечку раніше, ніж програли війну.

Пейзаж після битви

Місце загиблого в бою Іуди Маккавея в 160 р. до Р.Х. зайняв його брат Іонафан. Але тепер під його керівництвом була вже справжня армія, і сирійському двору залишалося тільки укласти мир. До того ж самі Селевкіди в черговий раз боролися один з одним за престол, ним було не до Іудеї, і вони прийняли умови Іонафана, призначивши його правителем цієї тепер уже цілком самостійної області. У 152 р. до Р.Х. Іонафан став не лише сирійським намісником, але і первосвящеником. Після цього він уклав союз із самим Римом – майбутньою світовою імперією, яку побоювалися самі сирійці. А після смерті Іонафана його змінив ще один брат, Симон. Так була заснована династія Хасмонеїв, так почався новий етап в історії народу Ізраїлю, який тривав майже до самих новозавітних часів.

Чого ж досягли Хасмонеї? Вони поєднували у своїх руках світську і духовну владу, чого в древньому Ізраїлі категорично уникали (адже ні пророк Мойсей, ні цар Давид, чи ще хтось з правителів народу не були первосвящениками). Ця династія ще прославиться своєю рішучістю і жорстокістю: саме Хасмонеї насильно навернули в юдаїзм (єдиний випадок в історії!) своїх сусідів-ідумеїв, саме вони запросять в Іудею римських солдатів, щоб ті допомогли їм покінчити з ворогами. Ніхто з них і не здогадувався, що з часом нащадок тих самих ідумеїв, знаменитий Ірод, здійснить палацовий переворот і знищить їхню династію, а римляни залишаться в Іудеї на віки, вже на положенні володарів, а не союзників.

А еллінізм? Еллінізм продовжиться. Цар Іоанн Гиркан покличе до себе на службу найманців-язичників, його син Аристовул I не лише прийме грецьке ім’я, але і назветься “другом еллінів”. Об’єктивні історичні процеси неможливо повернути назад навіть дуже успішною війною. Саме еллінізм познайомить безліч інших народів з євреями та їхньою вірою в Єдиного Бога: грецькою мовою писатимуть Філон Александрійський і Йосиф Флавій, які розповіли всьому світові про свій народ, його історію і релігію. Коли б не ця перша глобалізація, то почути і зрозуміти їх могли б тільки найближчі сусіди, та й ті навряд чи стали слухати.

Нарешті, саме завдяки еллінізму зміг з’явитися Новий Завіт – таким, яким ми його знаємо. Так, Ісус і Його учні говорили в основному арамейською, але євангелісти записали розповідь про них грецькою мовою, зрозумілій усякій освіченій людині в Середземномор’ї. Грецька стала мовою ранньої Церкви, і входили в неї в основному люди, виховані в грецькій культурі, ким би вони не були за національністю – так звані “елліни”.

Але невже боротьба Маккавеїв була марною? Звісно ж, ні! В їхній час над Іудею вперше виникла загроза тотальної асиміляції, і вона погрожувала не просто одному з народів – вона погрожувала єдиному в той час народу, який зберігав віру в Єдиного Бога. Якби і Його храм став храмом чергового Зевса чи Геракла, як храми фінікійських або сирійських божеств, Христу ні з ким і не про що було б розмовляти в Іудеї. “Так ти син божий? – відповіли б Йому, – от і чудово, сто п’ятдесятим будеш, ми якраз приносимо одному з них жертву”.

Але всяка медаль має свою зворотну сторону: саме ця боротьба з навколишніми язичниками багато в чому сприяла становленню закритого, настороженого стосовно всього іншого світу юдаїзму, який завадив євреям новозавітних часів прийняти Христа. Занадто несхожий був Він на Маккавеїв…

Але це, безумовно, не їхня провина. Народні герої з’являються в історії, виконують свою місію, а від нас уже залежить, як ми розпорядимося їхньою спадщиною.

Попередній запис

Антиглобалісти Маккавеї: поневолення Іудеї

Глобалізм, антиглобалізм – про це є і в Біблії. Уже більше двох тисяч років тому в одних людей виникло сильне ... Читати далі

Наступний запис

Іроди, царі Іудеї

Цар Ірод віддав наказ перебити немовлят Вифлеєму, і до Царя Ірода відправив Ісуса Понтій Пилат перед тим, як послати Його ... Читати далі