9 квітня виконується 62 роки[1] з дня смерті Дитріха Бонхефера, лютеранського пастора, страченого нацистами за боротьбу проти Гітлера. Єпископ Євангельської Лютеранської Церкви Німеччини Вольфганг Хубер назвав його святим, «у протестантському значенні цього слова». Я вважаю, що не лише в тому сенсі, що усі вірні в Христа і відроджені згори – освячені Богом. Але також і тому, що він не побоявся пожертвувати собою заради порятунку людей.
Сьогодні, проте, якби хтось повівся, як Бонхефер, він вважався б не святим, а «яструбом», проамериканським імперіалістом, злочинцем заповіді «Не убий!», бунтівником. Продовжив навчання в Нью-Йорку, після приходу до влади в Німеччині націонал-соціалістів, відмовився підтримати політику Гітлера, націлену на відновлення країни і гідності німецького народу. Після початку Другої світової війни Бонхефер поїхав у США, але незабаром вирішив повернутися, щоб активно боротися з нацизмом. У квітні 1943 року він був заарештований за звинуваченням у підготовці замаху на Гітлера і через два роки страчений.
Як, все ж, циклічна історія! Минуло лише 70 років, і на наших очах відбуваються події, що нагадують початок другої світової війни. Як і тоді, сьогодні є сили, що заявляють про свої претензії на світове панування, тільки тепер не під расовими гаслами, а релігійними, ісламськими. Як і тоді, вони виправдовують свої теракти посиланнями на якусь історичну несправедливість і вікові образи. Як тоді Гітлер, так сьогодні Ахмадінежад[2] заявляє про бажання остаточно вирішити єврейське питання. Звичайно, існує різниця. Один – спалював євреїв, другий – збирається стерти з мапи їх державу, дозволяючи, втім, їм існувати як людям другого сорту. Як і тоді, накопичується зброя. Тут теж існує різниця: Гітлер свого часу недооцінив значення атомної бомби; Ахмадінежад цієї помилки повторювати не хоче. І світова спільнота поводиться схожим чином, як тоді: не хоче вірити в серйозність претензій ісламістів, закриває очі на зростання загрози, намагається умиротворити агресорів і терористів за допомогою поступок. Люди, подібні Бонхеферу, зараз непопулярні. У сьогодення інші герої.
Знаходячись у в’язниці, Бонхефер писав нариси і листи, які згодом були видані збіркою «Опір і покора». Ідеї німецького пастора і богослова набувають особливого значення в період ісламістської агресії. Частина політиків ставить на одну дошку терористів і тих, хто з ними бореться, захищаючи своїх громадян. Бонхефер називав таких «розумниками». «Короткозорі, вони хочуть віддати справедливість усім сторонам і, нічого не досягнувши, гинуть між молотом і ковадлом протиборчих сил». Чого варті, наприклад, такі порівняння, вживані журналістами, як: «За час американської окупації в Іраку загинуло більше людей, ніж при Саддамі». Усвідомлено це робиться або вже підсвідомо, але такі хитрощі не випадкові. Вони призначені для того, щоб створити в читача відчуття, ніби це американські окупанти знищують мирних іракців, і таким чином, поставити на одну дошку терористів, що підривають своїх співвітчизників на ринках і в університетах, і людей, що ризикують своїм життям заради захисту мирного населення.
Інші – переважно євангельські християни, дотримуються пацифістських принципів, вважаючи їх істинно євангельськими. Таких людей пастор Дитріх називав «етичними фанатиками», вказуючи, що їх доля ще трагічніша, ніж короткозорих політиків. «Чистоту принципу, – писав Бонхефер, – фанатик вважає достатньою, щоб протиставити її силі зла. Але подібно до бика він завдає удару по червоній ганчірочці замість людини, що розмахує нею, безглуздо марнує сили і гине. Він заплутується в несуттєвому і потрапляє в тенета розумнішого суперника». Саме це ми спостерігаємо зараз у діяльності християнських організацій, що закликають до перемовин з терористами. Вони вирушають у Тегеран, щоб заявити неосудним політикам, на кшталт Ахмадінежада, про свою особливу, миротворчу, позицію, не помічаючи, що виявляються використаними в пропагандистських цілях. Так було зі Всесвітньою Радою Церков або Християнською Мирною Конференцією – організаціями, які чи то по дурості, чи то по недомислу, під виглядом боротьби за мир, лили воду на млин радянської пропаганди.
– Хто встоїть, – запитував Бонхефер, – у цьому протиборстві із злом, яке стало таким вивертким? «Не той, чия остання інстанція – розум, принципи, совість, свобода і порядність, а той, хто готовий усім цим пожертвувати, коли він, зберігаючи віру і спираючись тільки на зв’язок з Богом, закликається до справи із послухом і відповідальністю; той, кому властива відповідальність, і чиє життя – відповідь на питання і заклик Божий. Де вони, ці люди?» Дитріх Бонхефер був одним з цих, хто зрозумів, що «бездоганна репутація і приватна святість» – фальшиві монети, що котируються тільки на фарисейському ринку. Ними неможливо ні Богові догодити, ні змінити життя людей на краще.
Цього року виконався 101 рік з дня народження Дитріха Бонхефера. У США числом 101 зазвичай називають різні початкові курси. Непогано було б християнам, на згадку про 101-у річницю, пройти початковий «Курс небайдужого християнина» німецького пастора, що збирався убити Гітлера, Дитріха Бонхефера.
[1] Стаття опублікована в квітні 2007 року
[2] Махмуд Ахмадінежад – іранський державний діяч, 6-й президент Ісламської республіки Іран (2005-2013)
