Недавнє опитування, проведене П’ю Форумом, організацією, що досліджує релігійне життя в США, показало, що американські християни вважають допустимими тортури людей, тоді як невіруючі виступають за заборону тортур. Так, значуще визнання. Причому, чим частіше люди відвідують церкву, тим швидше вони за тортури. Чому їх там учать, у церквах?! От які вони, виявляється, християни. Може, праві атеїсти, які кажуть, що Біблія – аморальна, а християнська мораль – лицемірство. Втім, не квапитимемося з висновками. Щось підказує мені, що християни ненавидять тортури навіть більше, ніж їх невіруючі сусіди. Тоді з чим пов’язані такі несподівані результати опитування?
Уточнення термінів
Передусім про тортури. Коли ми чуємо це слово, у свідомості спливають образи: підземелля інквізиції, застінки гестапо, кабінети чекістів. Тут же розмова про інші тортури. Респондентів запитували: «Чи може бути виправдане застосування тортур по відношенню до підозрюваних терористів з метою отримати від них важливу інформацію?» По всьому світу йде суперечка, чи можна було застосовувати жорсткі методи допиту відносно терористів, зокрема тих, хто влаштував теракти 11 вересня 2001 року, коли у вогні і під уламками будівель загинуло більше 3000 людей. Серед жорстких методів, які в цьому опитуванні називалися тортурами, були обмеження сну, гучна рок-музика, і – найстрашніше – симуляція втоплення. Не цвяхи під нігті, не витягування на дибі, не випалювання розпеченим залізом, як багато хто б припустив, а ляпаси і струмінь води з чайника. До речі, немало американських солдатів вчаться переносити симуляцію втоплення в процесі військової підготовки. Коли ці секретні дані про методи допитів терористів були нещодавно опубліковані, читачі в мусульманських країнах не повірили, що з їх побратимами так м’яко поводяться. Та вони зі своїми дружинами часто гірше поводяться!
«Християнська любов»
Попри це, нехай не середньовічні тортури, нехай просто жорсткі методи допиту, але хіба християни не повинні проявляти любов до людей, навіть своїх ворогам, замість того, щоб допитувати їх? Хороше запитання.
У Франкфурті, у Німеччині, якийсь студент-юрист, Магнус Гефген, викрав дитину з метою отримання викупу. Невдовзі злочинець був заарештований, але ніяк не зізнавався, де сховав хлопчика – адже він був юристом, знав закони, що до нього і пальцем не доторкнуться. Перед поліцейським стояла дилема: або він продовжує терпляче волати до совісті злочинця і змиритися з думкою, що десь викрадена дитина страждає від мук, які нічим не відрізняються від жорстоких тортур. Або він спробує добитися інформації інакше. Поліцейський не витримав і пригрозив застосувати силу проти насильника. Той тут же зізнався! На жаль, на той час 11-річний Якоб був вже мертвий.
От у чому проблема – тортури огидні, недопустимі; цивілізоване суспільство мало б виключити зі свого арсеналу ці нелюдяні методи. Але на жаль, ми живемо в тому світі, де не всі люди цивілізовані, де є немало нелюдів і вони жорстоко катують своїх жертв. Спроби умиротворяти цих нелюдів призводять до незмірно великих страждань безневинних. Років двадцять тому мене сильно вразила фраза: «Краще помилково відпустити на свободу десять винних, ніж помилково посадити одного невинного». Це прекрасно, якщо тільки ті, що залишилися на волі, не продовжать грабувати, вбивати і насилувати. А вони, як свідчить життя, з великою часткою вірогідності саме це і робитимуть. Принаймні, у США, де Департамент юстиції веде ретельний облік, дві третини ув’язнених, що звільнилися, повертаються назад. Не забудемо, що не всіх вдається впіймати. І тоді ця фраза виглядатиме так: «Краще відпустити на свободу десять злочинців (з яких, принаймні, шестеро продовжуватимуть вбивати, насилувати, грабувати), ніж посадити одного невинного». Бачте, вже не так безперечно. Звичайно, приємно бути благородним, але коли за твоє благородство своїми життями, здоров’ям або майном розплачуються інші, не впевнений, що це є благородством.
Цей «жорстокий» Бог
Ще одна обставина не дає мені можливості насолоджуватися приналежністю до інтелігентного кола людей – гуманістів-за-чужий-кошт. Не зжита звичка шанобливо ставитися до однієї древньої книги. Читачі Біблії ніколи не замислювалися, чому Бог заповідав – хочу підкреслити саме те, що це Бог заповідав – правило «око за око» і «зуб за зуб»? Ми звисока міркуємо про диких древніх євреїв, які були так примітивно жорстокі. Хтозна, хтозна? Природа людей з часів Мойсеєвих не змінилася. Людство так само жорстоке, як 3500 років тому. Треба бути сліпим і глухим, щоб після ХХ століття не визнати, що ми недалеко пішли від наших предків. Якщо не стали жорсткішими, то витонченішими. Я часто думаю про те, що наш час у майбутньому називатимуть «епохою м’ясників». Настане час, коли люди остаточно зрозуміють, що ненароджені діти є такими ж гідними життя істотами, як і ті, що народилися, і теж мають невід’ємні права, дані для них Творцем. І річки крові, що проливаються в абортаріях, нарешті вжахнуть людство. Де, в якій війні, за останні 50 років було винищено 100 мільйонів дітей?
Повертаючись до Мойсеєвого закону, чи не можна припустити, що Гефген, який зав’язує дитину в пластиковий мішок, не став би цього робити, якби напевно знав, що його самого так само незабаром ховатимуть? Здається мені, що Бог не випадково передбачив і страту, і закон рівної відплати. Щось підказує мені, що німецький студент-юрист був упевнений в іншому.
Чи означає це, що ми повинні уподібнитися цим нелюдам у людському тілі? По-перше, уподібнитися до них неможливо. Якщо хтось не бачить різниці між задушенням безневинної дитини і стратою злочинця, що замучив цю дитину, якщо цю різницю треба пояснювати, то чи не той це випадок, коли пояснювати вже не треба. Точніше – марно. По-друге, жорсткі методи допиту допустимі тільки в тому випадку, коли вони дозволяють отримати дуже важливу і часто термінову інформацію. Як це було в справі з ісламськими бойовиками на Гуантанамо, коли з них вдалося отримати інформацію про підготовлюваний теракт у лондонському аеропорту Хітроу і тим самим запобігти тортури майбутніх жертв – від спалювання у вогні, розривів тіла на частини, від життя в покалічених тілах, тяжкому болі від втрати близьких.
Якщо суспільство перестає карати злих, воно почне карати добрих
Ми живемо у світі, в якому діє принцип: коли суспільство перестає карати злих людей, воно починає карати добрих. Цей універсальний принцип діє скрізь, у тому числі в нашій власній сім’ї і школі. Якщо ми не стежимо за тим, щоб діти шанували один одного, не дисциплінуємо тих, хто кривдить або маніпулює, то тим самим підтримаємо нездорову атмосферу в сім’ї, від якої найбільше страждатимуть найпорядніші, найдобріші діти. Якщо учителі не стежать за порядком, то незабаром школярі виявляться під владою найбільш зухвалих, жорстоких і немилосердних однолітків. От чому я припускаю, що учасники опитування, що висловилися за застосування, у виняткових обставинах, жорстких методів до злочинців, насправді ненавидять жорстокість більше, ніж їх співвітчизники-гуманісти. Ті вважають за краще жити у вигаданому світі, в якому всі люди по суті добрі і з ними завжди можна домовитися. Реальність же така, що люди часто бувають злі, і якщо зло не обмежувати, воно агресивно поширюється. Подивіться на світлину дітовбивця Магнуса. Може, хто думає, що він глибоко розкаювався за свій злочин, готовий був накласти на себе руки від відчаю? Ночами не спав від усвідомлення жаху скоєного? Він зажадав звільнити його за те, що якийсь негідник-поліцейський посмів погрожувати болем його білому, ніжному, ранимому тілу!
До речі, того поліцейського звільнили. (Не виявив «християнської любові»?) На думку сучасних гуманістів, він повинен був абстрагуватися від викраденої дитини, не думати про її страждання. Якось так виходить, що про любов і гуманність особливо багато говорять у тих суспільствах, де вже абстрагувалися – далі нікуди: дітей люблять розчленовувати хірургічними щипцями, заливати сольовим розчином, вводити в мозок смертельні ін’єкції, висмоктувати їх тельця вакуумними установками (одним з цих методів, поки ви читали цю статтю, у країні вже встигли абортувати шістьох дітей). У «недорозвинених» суспільствах, наприклад, в Ізраїлі біблійних часів, або хоч би в нашій країні сто років тому, дітей вважали за краще берегти, а страчувати вбивць і насильників. Зараз, у пору загального прогресу і освіти, рутинне вбивство безневинних називають правом вибору, а страту маніяка-людоїда називають порушенням божественних принципів (тільки Бог, кажуть, може відібрати життя).
Диявольське вино
Як сталося, що інтелігентні люди живуть з перевернутими цінностями і при цьому почувають себе морально на голову вище інших? Серед багатьох причин, є одна і вона, на мій погляд, ґрунтовна. З часів Едему, пропащі люди прагнуть, хоч би частково, на короткий час відчути себе богами. А розпорядження життям інших людей – атрибут божественної влади – це таке вино, яке б’є в голову самому дияволові. Жити за біблійними принципами, просто покорятися Божій заповіді – страчувати негідників, рятувати беззахисних, зберігати цнотливість, як наказує Біблія – для них банальне, нудне, і навіть як би принизливе для їх гідності. А от якщо всупереч Біблії? А от якщо на противагу Богові? Він вказує одних страчувати, а других – милувати, одне називає любов’ю, а друге збоченням? А ми зробимо навпаки! І роблять…
От і виходить, що так званий гуманізм, на перевірку виявляється диявольським викликом, кинутим в обличчя Богові. Не поспішайте засуджувати тих християн, хто висловився за жорсткість до жорстоких вбивць. Можливо вони просто краще розуміють, що в цьому зіпсованому світі красиві слова про любов, гуманність і прощення найчастіше використовуються як прикриття, так що терпимість до збочень обертається нетерпимістю до цнотливості, а гуманність до садистів заохочує інших до насильства і продовження нелюдяних тортур, від яких страждають безневинні.
