Абсолютні ідеали і абсолютна благодать – після того, як я дізнався про них від двох великих російських письменників, я повернувся до Ісуса і побачив: ця думка пронизує все євангельське вчення, особливо Нагорну проповідь. У відповіді багатому юнакові, у притчі про доброго самарянина, у словах про розлучення, гроші, як і у вирішенні будь-якого іншого морального питання, Ісус ніколи не поступався ідеалами Божими. «Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий, – казав Він. – Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю» (Мф. 5:48, 22:37). Ні Толстой, ні Франциск Асізький, ні Мати Тереза – ніхто не виконав усіх заповідей Христових.
Але Той же Самий Ісус дарував усім і кожному абсолютну благодать.
Ісус простив перелюбницю, простив розбійника на хресті, простив учня, який відрікся від Нього. Він доручив відступнику Петру заснувати церкву, потім звернувся до гонителя церкви – людини на ім’я Савл. Благодать – абсолютна, незмінна, всеосяжна. Вона дарована навіть тим людям, які прибивали Ісуса до хреста. «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять», – от останні слова Христові (Лк. 23:34).
Довгі роки я почував себе негідним високих ідеалів Нагорної проповіді. І все тому, що не розчув у ній слова про благодать. Але варто було мені зрозуміти другу сторону Христового вчення, як я повернувся до Нагорної проповіді і побачив: кожне Його слово пройняте благодаттю. Починається проповідь із Заповідей блаженства – блаженні убогі духом, скорботні, ті, що плачуть, лагідні, ті, що зневірилися… І тут ми наближаємося до Господньої молитви: «Прости нам провини наші… визволи нас від лукавого». Ісус починає Свою велику проповідь з ніжних слів, звернених до тих, хто страждає, потім переходить до молитви, на якій, до речі, будується робота усіх груп «Дванадцять кроків». «По дню за раз…» – от девіз Товариства анонімних алкоголіків. «Хліб наш насущний дай нам сьогодні…» – кажуть християни. Благодать – для тих, хто зневірився, має потребу, які не здатні щось зробити власними силами. Благодать – для кожного з нас.
Довгі роки я вважав, що Нагорна проповідь – це така поведінкова схема, якій жоден з нас не в змозі слідувати. Перечитуючи ж євангельські розділи, я раптом побачив: Ісус вимовляє ці слова не для того, щоб зломити нас, а для того, щоб розповісти нам, який Бог. Характер Божий – от основна тема Нагорної проповіді. Навіщо нам любити своїх ворогів? Бо наш люблячий Отець піднімає кожен ранок сонце на небеса для злих і для добрих! Навіщо бути досконалим? Тому що Бог досконалий. Чому треба збирати скарби на небесах? Бо там живе Отець і Він щедро винагородить нас. Чому ми можемо жити без страху і хвилювань? Тому що Бог, Який оберігає лілії і траву польову, обіцяв потурбуватися і про нас. Навіщо треба молитися? Якщо земний батько дає синові своєму хліб і рибу, то наскільки ж більше добрих дарів дасть нам Отець наш Небесний, якщо ми попросимо Його?
Як я раніше цього не бачив?! Ісус не для того дав нам Нагорну проповідь, щоб ми, подібно до Толстого, хмурили брови і тужили про свої помилки і недосконалість. Він прочитав Свою проповідь для того, щоб показати нам Божий ідеал, до якого ми невпинно повинні прагнути, і для того, щоб повідомити нам, що ми цього ідеалу ніколи не досягнемо. Нагорна проповідь примушує нас побачити прірву між нами і Богом. Якщо намагатися якось зменшити її, завуалювати Божі вимоги, то нічого путнього з цього не вийде.
Найбільша трагедія станеться, якщо ми спробуємо уявити Нагорну проповідь як проповідь закону. Ні. Вона поклала край законництву! Законництво фарисеїв приречене на невдачу, але не тому, що їх правила занадто строгі, а тому, що вони недостатньо строгі! Нагорна проповідь ясно і незаперечно свідчить: усі ми рівні перед Богом – вбивці і пройдисвіти, грішники і перелюбники, злодії і заздрісники. Усі ми у відчайдушному положенні. Причому таке положення – єдине можливе для людини, яка прагне пізнати Бога. Ми відпали від Абсолютного ідеалу, і немає нам притулку ніде на землі. Притулок наш – у рятівній бухті абсолютної благодаті.
