Дорога Єлисавето, «зворушення» наших днів

Дорога Єлисавето,

ти, поза сумнівом, є прекрасною жінкою, енергійною і чудовою. Чому? Хіба ж було так легко порушити мовчання Марії, і, мало того, змусити її вибухнути гимном радости і прослави: «Величає душа Моя Господа, і зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм» (Лк. 1:46,47). Марія, жінка мовчання та готовности допомогти, завдяки твоєму неймовірному ентузіязму стає також жінкою хвали і подяки.

Звичайно, що ця твоя кузина мусила дуже любити тебе: для неї було достатньо дізнатися від ангела про твою вагітність, щоб вона «поспіхом пішла», прийшла до тебе і допомагала тобі впродовж трьох місяців.

Дорога Єлисавето, ця турбота Марії є скалкою в боці для нас, сучасних християн. Для нас, що з благодійности створюємо моду, хворобливу пиху, пієтизм, інструмент для самоутвердження. Для нас, котрі з метою благодійности і заради благодійности зводимо бар’єри богословських доктрин: що важливіше – катехизувати, євангелизувати, служити Літургію чи провадити благодійну діяльність? Чи не було б краще гармонізувати всі ці виміри?

Ми зовсім нічого не розуміли, дорога Єлисавето. Наша віра проявляється не в красивих богослуженнях, не в чітких та переконливих уроках катехизації, не у вельми успішних народних місіях чи в оновленому священстві наших катедральних соборів, але лише в милосерді. Без цього ми були б лише привидами, ходячими мерцями.

Я дякую тобі, Єлисавето, бо ти знайшла нагоду для милосердя до тієї «малої-великої жінки з Назарету», котра зрозуміла і пропустила через себе слова індійського мудреця: «Я спав, і мені снилося, що життя є радістю. Я прокинувся і побачив, що життя є служінням. Я хотів послужити і побачив, що життя є радістю» (Тагор). І власне це є сенсом людського життя: служити з радістю і старанням, власне так, як зробила кузина впродовж твоєї непростої вагітности.

Але ж наскільки ми є далекими від цього «відразу» Марії, від її дбайливого і діяльного милосердя!

Дорога Єлисавето, серед ключових фігур Різдва тебе завжди ставили на другий план. І все ж, твоя заслуга є великою: побачивши Марію, дитина у твоєму лоні, Іван, заворушилася так, як усі інші діти в материнській утробі, завдаючи мамі цього маленького, проте радісного болю. Євангелист Лука, що був також і лікарем, зазначає про зворушення твого маленького, спричинене не фізіологічними потребами, а радістю від почутого привітання Марії.

Ти знаєш, Єлисавето, що Іван був предтечею Месії, того Ісуса, якого твоя кузина носила в своєму лоні. Ти розумієш, отже, як твоя дитина впізнала в Марії «храм Божий», спасення, Христа, посланого Отцем. Як він міг стриматися перед тим Дитям, котре було Богом, що стався людиною?

Чи є ми сьогодні здатними так само «зворушитися» перед іменем Ісуса, любов’ю, чудесами, дарами, спасенням, які Бог завжди нам пропонує?

Ми втратили здатність дивуватися, споглядати красу творіння, зачаровуватися простотою дитини, мудрістю старого, ніжністю двох закоханих. Ми соромимося розчулюватися, придушуємо наші почуття перед лицем маленького африканця із заплаканими очима, який намарно шукає маму і кусень хліба. Ми здатні погоджуватися на компроміс із нашим сумлінням перед лицем несправедливости, зловживання владою, нахабством, бідністю, зумовленою лише і виключно нашим егоїзмом.

У твій час молодь приваблювали танці, тепер існують дискотеки і сучасна музика: досить чотирьох нот, аби змусити нашу молодь «зворушуватися», виразити внутрішні відчуття.

Чому, думаючи про Ісуса, ми не можемо відчувати в наших венах оп’яніння радости, танцю? Чому наші храми щораз більше порожніють, тоді як дискотек і клубів для молоді бракує?

Є лише одна проблема: ми мало закохані в Ісуса і в Євангеліє і, отже, не можемо допомогти іншим полюбити Його. Навпаки, ми своїм релігійним лицемірством часто змушуємо дітей розлюбити Ісуса.

Дорога Єлисавето, Магніфікат[*] Марії є похвалою, яка підходить також і твоєму серцю, твоїм устам, який заслужено належить твоєму життю. Всі знали, що ти є безплідною, та й зрештою ти сама втратила будь-яку надію стати матір’ю… Натомість «у Бога немає нічого неможливого». Він накреслив для тебе особливий план, як, зрештою, і для кожної людини. Скільки разів ти бажала дитини і, нарешті, усвідомила: Іван не є твоїм, а частиною історії спасення, тим, хто повинен приготувати шлях Тому, кого довго очікували.

Скільки матерів сьогодні бажають дитину і не можуть її мати. Дуже часто це бажання продиктоване егоїзмом: ми хочемо дітей за всяку ціну для самореалізації в житті, для уникнення самотности чи меншовартости, для появи спадкоємця… Нічого не мають спільного з тобою ті наші сучасні жінки, які, незважаючи на похилий вік, претендують на роль мам не дітей, а швидше капризів.

Дитина – дар любови, і вона є такою для історії, для світу, того світу, де повинна виконати своє завдання, яке Бог їй довірив у Своєму проекті любови.

Спасибі тобі, Єлисавето, тому що мимоволі ти стала вчителькою материнства, того материнства, котре здатне дарувати Богові інструменти для Його воплочення в історії. Для тебе і для всіх жінок твого часу народження дитини вважалося подарунком; для нас, натомість, пов’язується з гірким усвідомленням того, що ми привласнили собі навіть право вибирати, хто має жити або померти. Ми евфемістично називаємо це «добровільним припиненням вагітности», але уникаємо загальноприйнятої назви – аборт.

Дорога Єлисавето, материнство є даром. Тому хочу залишити тебе зі словами цієї гарної молитви:

«Дай мені, мій Боже, вміти нести Тебе, як таємну любов, що просвітлює все життя. Дай мені вміти виявляти Тебе, щоби усі сотворіння прославили Твоє Ім’я. Ти є попутником у моїй подорожі; Ти даєш сенс моєму шляху. Дай так, щоб я вмів довіряти Твоїй руці, доки Ти ведеш мене вночі до ранкового світла» (П. Майор).


[*] Величальний гимн Богородиці (див.: Лк. 1:46-55).

Наступний запис

Дорогий Іване, предтече Ісуса

Іван Хреститель і фарисеї, Джеймс Тіссо Дорогий Іване, досі в моїй голові луною гримить докір фарисеям ... Читати далі