Дорогий Іване, предтече Ісуса

Іван Хреститель і фарисеї, Джеймс Тіссо

Дорогий Іване,

досі в моїй голові луною гримить докір фарисеям та садукеям, які хотіли прийняти від тебе хрещення: «Поріддя єхиднове! Хто навчив вас тікати від грядущого гніву? Створіть же плід, достойний покаяння» (Мф. 3:7,8)

І я сприймаю це попередження зверненим також до нас, що, як фарисеї та садукеї, претендуємо на перебування в правді, не знаючи її, на дружбу з Богом, не відчуваючи Його частиною нашого життя. Наші відносини з Ним ми відкладаємо на потім, коли матимемо час і бажання. У той же час ми ліпимо для себе образ Бога, який нам підходить, який відповідає нашим вимогам, заняттям, інтересам. Бог став майже optional (факультативним), частиною нашої мозаїки, складеної з егоїзму, консумізму, активізму, психологічної впевнености, в якій людина має настільки велику потребу в цьому суспільстві невизначености.

Бути як змії означає підступно діяти і рухатися в гущавині існування. Як для фарисеїв і садукеїв, для нас важать лише зовнішні обряди: охреститися і показатися всім поштивими і поважними. Ми зацікавлені в гарному вигляді, але справжнє єство залишається прихованим. Не важить, чи ми всередині прогнилі, зіпсуті, порожні, чи наша віра вже згасла. Не важить, якщо ми святкуватимемо Різдво у своїх перегрітих помешканнях, у той час як багато людей замерзатимуть у фургонах, у халупах, у наметах або під якимось мостом… Головне, що ми поклали гроші на рахунок якоїсь гуманітарної асоціяції, головне, щоб ми добре виглядали. Поріддя єхиднове!

Дорогий Іване Хрестителю, від нас є далекою віра в те, що Бог є життям, яке змінює наші життя. Ми не можемо запросити Його увійти в нашу історію, незважаючи на те, що Він власне і є Історією. Ми воліємо відсунути Його на маргінес, замість розташування Його в центрі нашого існування.

І все ж, Ісус є найбільшим даром, якого очікували багато-багато поколінь, задовго передбачений численними пророками. Також і ти, дорогий Іване, приготував історію до прийняття Дару дарів – Месії. Тебе назвали Предтечею Ісуса, тому, що ти йшов перед Ним, тим, хто готує Йому дорогу. Скажи ж нам: який шлях ми повинні пройти, щоби зустрітися з Ісусом? Шляхи Господні насправді не є нашими шляхами.

Дорога, яку ти приготував своїми ногами в старому взутті, має тільки одне ім’я – хрещення. І це є обрядом для постійного оновлення у власному житті. Тут, звісно, не йдеться про автостраду, але про звивисту гірську стежку, яка називається наверненням, покаянням. Зустріти Ісуса, приготувати і вирівняти дорогу для Господа означає лише одне: преобразити наші серця, відновити нашу історію, застосувати радикальний вибір у нашому способі життя.

Навернення і Преображення. Від чого? Досить озирнутися навколо та кричати, як це робив ти, дорогий Іване. Потрібно «випрямити» наші шляхи, формуючи їх з образом шляху, накресленого Ісусом, шляху любови.

Саме до Любови нам потрібно навернутися, саме до любови потрібно спрямувати поступ нашого життя й історії. Той, хто не любить, – нещасніший, аніж той, хто не почувається любленим.

Попередній запис

Дорога Єлисавето, «зворушення» наших днів

Дорога Єлисавето, ти, поза сумнівом, є прекрасною жінкою, енергійною і чудовою. Чому? Хіба ж було так легко порушити мовчання Марії, ... Читати далі

Наступний запис

Дорогий немовлятко Ісусе, незрозумілий

Мадонна з Немовлям, Ханс Зацка Дорогий Ісусе, цього разу хочу написати Тобі напряму. Насамперед тому, що ... Читати далі