Щороку, у четверту суботу листопада, в Україні і за її межами вшановують пам’ять жертв голодоморів. Проте багато кого цей День пам’яті жертв геноциду українського народу оминає стороною. Що ж примушує людей до такого ставлення?
Часто сам факт злочину не визнають винні в ньому, щоб тим самим оминути покарання, проте реальних винуватців, через яких загинули мільйони людей, вже давно немає в живих – вони за свої злочини несуть покарання перед Богом. Так що не тягар провини примушує людей ігнорувати цей День пам’яті. Тоді що примушує людей бути таким жорстокосердими? І це, до речі, дуже серйозне запитання, від якого залежить місце нашого майбутнього перебування у вічності.
«Знаю твої діла; ти ні холодний, ні гарячий; о, якби ти був холодний або гарячий! Але оскільки ти теплий, а не гарячий і не холодний, то викину тебе з уст Моїх» (Одкр. 3:16,17), – ці біблійні слова з повною серйозністю слід звернути до людей, яким байдуже до подій більш ніж 80-річної давнини. Загалом, цим людям байдуже не тільки до подій не такого вже далекого минулого, їм байдуже все, що не входить у коло їх інтересів. «Я не цікавлюсь тим, що відбувається в країні», – таке часто можна почути з вуст подібних «громадян», яких цікавлять лише власні шкурні інтереси.
«Хто затикає вухо своє від волання бідного, той і сам буде волати, – і не буде почутий» (Притч. 21:13), «бо немилостивий суд тому, хто не творив милости» (Як. 2:13), – хоча навряд чи ці напоумлення досягнуть серця цих людей… Доки якась біда не постукає в їх власні двері. У такому випадку часто можна почути з тих самих вуст нарікання на жорстокість і байдужість цього світу… Що тут скажеш? Залишається лише процитувати наступний біблійний вірш: «Не обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне» (Гал. 6:7).
Особливо прикро бачити (і чути) байдуже ставлення до перебігу подій країни, суспільства, того самого вшанування пам’яті жертв голодоморів, людей, які іменують себе «віруючими», тобто людьми, які начебто люблять Бога і поклоняються Йому. «Хто каже: “Я люблю Бога”, а брата свого ненавидить, той говорить неправду: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?» (1Ін. 4:20).
Як можна любити Бога та ігнорувати пам’ять мільйонів загиблих людей, створених за Його образом і подобою? Як можна залишатися байдужим до того, що робиться в країні, в якій згідно волі Божої тобі припало проживати? Як можна залишатися байдужим до долі свого народу? – «Хто не любить, той не пізнав Бога, тому що Бог є любов» (1Ін. 4:8), – єдина вірна біблійна відповідь на всі ці запитання.
Ну, а День пам’яті жертв голодоморів – це прекрасна нагода перевірити своє оточення на «холодність» і «гарячність»: «Тож за їхніми плодами пізнаєте їх» (Мф. 7:20).
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Пізнати за плодами