«Тому ввійшло в прислів’я: “невже і Саул у пророках?”» (1Сам. 10:12), – так між іншим відгукувалися про майбутнього першого Ізраїльського царя Саула його сучасники.
«Чи не син я Веніаміна, одного з менших колін Ізраїлевих? І плем’я моє чи не найменше між усіма племенами коліна Веніаміна? До чого ж ти говориш мені це?» (1Сам. 9:21), – а це вже слова Саула стосовно самого себе, з якими він звернувся до пророка Самуїла. Як бачите, майбутній цар теж не був занадто великої думки про себе, що, між іншим, підтверджує той факт, що під час обрання кандидата «на посаду» царя Ізраїльського, Саул, який вже був помазаний на царство, ховався «в обозі» (1Сам. 10:22). Як вам таке?
Багато людей готові піти на будь-які злочини, щоб отримати владу, а тут обраний самим Богом претендент намагається уникнути покладеної на нього місії, дійсно: «Всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться» (Лк. 18:14). Причому Саула стосуються обидві частини біблійного принципу – все таки він не зміг витримати випробовування владою і багатством: «Господь розкаявся, що поставив Саула царем над Ізраїлем» (1Сам. 15:35). – Дивне таке чуте про Бога, невже Він не знав чим закінчиться історія Саула? Звісно Господь все знав ще до створення світу, адже «все можливо Богові» (Мк. 10:27), проте цього не знав Саул.
«І сказав Господь Каїнові: чому ти засмутився? і від чого поникло обличчя твоє? якщо ти робиш добре, то чи не піднімаєш обличчя? а якщо не робиш доброго, то біля дверей гріх лежить; він тягне тебе до себе, але ти пануй над ним» (Бут. 4:6,7), – проте Каїн не послухався Божої поради, і невдовзі убив брата. Подібне сталося і з Саулом: він ослухався Божого наказу (1Сам. 15:7-9) і Господь відкинув його: «Непокора є такий самий гріх, як чаклунство, і противлення те саме, що ідолопоклонство; за те, що ти відкинув слово Господа, і Він відкинув тебе, щоб ти не був царем» (1Сам. 15:23).
Комусь подібний стан речей може здатися неприйнятним: начебто лише один переступ Божої волі може позбавити Божих благословень. Проте найчастіше до подібної критики вдаються люди, яких взагалі мало цікавить Божа воля та все, що сказано в Його записаному слові, Біблії.
Когось же подібний стан речей може налякати: невже навіть найменшій непослух Божій волі може позбавити людину Божих благословень? Може, але не треба зневірятися, адже «від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають» (Лк. 12:48). А Саулу дійсно було дане багато: адже він взагалі відправився шукати зниклих ослиць, а натомість знайшов царський титул, про який навіть не мріяв.
Проте з царським титулом не все так просто: «А ви – рід обраний, царствене священство, народ святий, люди відновлення, поставлені для того, щоб сповіщати чесноти Того, Хто покликав вас із темряви у чудове Своє світло; колись не народ, а нині народ Божий; колись непомилувані, а нині помилувані» (1Пет. 2:9,10). Виявляється, завдяки вірі в жертву Христову, кожен з нас може сягнути царської гідності, і дійсно горе нам, якщо ми відмовимося від неї при зустрічі з Ним, з Ісусом Христом у цьому житті. Навіть, якщо ми про таку зустріч не подумували і навіть не мріяли.
З огляду на це краще не варто марнувати такої нагоди, і тим більше не марнувати Божий дар, який відкрила нам жертва Христова. В іншому випадку ми можемо цілком уподібнитися нещасному царю Саулу, який так марно занапастив свого часу свою царську гідність.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Царська гідність
Ваш коментар:
