Одне з древніх міст землі обітованої. Лежало в Самарії, на горі Єфремовій, у долині між горами Гарізім і Гевал, що добре зрошувалася і рясніла абрикосами, персиками, гранатами, сливами, трояндами і миртами. Коли Авраам вперше прийшов сюди, міста тут ще не було, а згадується тільки діброва Море (Бут. 12:6); але коли Яків повернувся з Месопотамії, тут стояло місто, обнесене стіною з міськими воротами (див. Бут. 33:18; 34:20), власне Сихем. У Еммора, батька Сихемового, Яків купив частину поля, розкинув на ньому намет свій “і поставив там жертовник, і призвав ім’я Господа Бога Ізраїлевого” (Бут. 33:19,20). Це була єдина власність в Якова в землі обітованій, як в Авраама – печера Махпельска. Яків, переходячи зі стадами своїми, нерідко бував тут (Бут. 33:18; 34:2; 37:12).
Спочатку Яків був лояльним відносно евеїв, які населяли це місто. Але потім його сини винищили чоловіче населення Сихема за те, що жителі міста не перешкоджали викраденню їх сестри (Бут. 33:18-35:5).
Поблизу Сихема була криниця Якова, про яку згадується в Новому Завіті (Ін. 4:5,6). Сюди Йосиф був посланий батьком до своїх братів і біля цих місць проданий був ізмаїльтянам.
Ділянку біля Сихема Яків перед смертю своєю подарував Йосифу (Бут. 48:22), який тут був похований (Нав. 24:32; див. Бут. 50:25). Сихем освячений був патріархами для служіння Господові (Бут. 12:7; 33:20; Нав. 24:25,26). Після завоювання Землі обітованої Сихем дістався коліну Єфремову, був у числі міст притулку і відданий був левітам (Нав. 20:7; 21:21). У Сихемі Ісус Навин відновив завіт з Богом після перших перемог у Ханаані (Нав. 8:30-35) і дав народу останні свої заповіти (Нав. 24:1-28). За часів Суддів Авімелех, син Гедеона, завоював Сихем і зруйнував його до основи (Суд. 9), але незабаром Сихем знову був відновлений.
Після смерті Соломона в Сихемі північні коліна відійшли від Ровоама (3Цар 12:1-19), і місто стає першою резиденцією Ієровоама (3Цар. 12:25). Після вавилонського полону Сихем разом з горою Гарізім став центром духовного життя і місцем святилища самарян, яких юдеї зневажливо називали “нерозумний народ, який живе у Сикимах” (так тут названий Сихем) (Сир.50:28). Йоханан Гіркан зруйнував це місто в 128 р. до Р. Х.
У Новому Завіті Сихем вже зустрічається під назвою Сихар. У ті часи це місто знаходилося на перетині двох торгівельних шляхів, один з яких ішов з Єрусалима до Капернаума, а другий – з Єрихона до Середземного моря. Таким чином, Сихар був стратегічно важливим і економічно вигідним містом центральної Палестини.
Після розорення Палестини римлянами Сихем дістав назву Неаполь або нове місто, з якого в арабів утворилося згодом нинішня його назва Наблус. Сьогодні Наблус це 300-соттисячне місто, переважно заселене арабами, що розташоване в Палестинській автономії на відстані 42 км від Тель-Авіву та 66 км на північ від Єрусалима.
Місце стародавнього Сихема, відоме сьогодні як Телл Балата (Пагорб Балата) розташоване на відстані 2 км на схід від Наблусу, поруч з традиційним місцем Гробниці Йосифа (див. Нав. 24:32) та поблизу криниці Якова, біля якої Ісус Христос говорив із самарянкою. Свою назву криниця отримала на честь патріарха, який викопав її за два тисячоліття до Євангельських подій. Криницю Якова називають “найбільш автентичним з усіх святих місць Палестини”. Зараз вона знаходиться за 300 метрів на південний схід від Телл Балата. 1935 року криницю розчистили від сміття. Виявилося, що її глибина 41 м (щоправда, допитливі відвідувачі кидають у криницю каміння, щоби почути, як далеко до води, цим самим зменшуючи її глибину), при цьому рівень води починається на 23-25 м від рівня поверхні влітку. Апостол називає це місце то джерелом, то криницею. Це може означати, що вона живилася, як підземними джерелами, так і дощовою водою, що збігала з гір до долини…
Гарізім
Гора висотою 881 м. у Палестині та центральній частині Самарії. На північному її підніжжі знаходиться місто Наблус.
У біблійні часи гора спочатку перебувала в наділі коліна Єфремового. Разом з горою Гевал, Гарізім була призначена Мойсеєм для щорічного читання Закону при всенародному зібранні. Тут, шість колін Ізраїлю: Симеонове, Йосифове, Іуди, Леві, Іссахара, Веніаміна повинні були благословляти виконавців Закону (Втор. 27:12,13; Нав. 8:33-35), тоді як на протилежній горі – Гевал інші шість колін: Рувима, Гадове, Асирове, Завулона, Дана і Неффалима – прокляття на його порушників. Ковчег Заповіту, оточений священиками і левітами, знаходився при цьому обряді мабуть між двома горами. На горі Гевал (у самарянському П’ятикнижжі – на горі Гарізім) за наказом Мойсея був влаштований ізраїльтянами жертовник з цілісних каменів, на яких були висічені 10 заповідей Господніх (Втор. 27:2-8). Обидві гори знаходилися на території коліна Єфремового і розділялися долиною, на якій був розташований Сихем. На північно-західному схилі гори розташована криниця Якова.
Після завоювання Іудеї Александром Македонським самаряни звели храм на горі Гарізім, який два століття потому зруйнував юдейський цар Йоханан Гіркан. Гарізім залишалася для самарян переважним місцем молитви, про що згадувала самарянка в бесіді із Христом (Ін. 4:20-23).
Імператор Адріан збудував на горі Гарізім святилище Юпітера. У 484 році імператор Флавій Зенон побудував тут церкву Богоматері. Після арабського завоювання церква була зруйнована і згодом на цьому місці був побудований мавзолей шейха Анама ібн-Алі, сподвижника Саладіна.
Наприкінці XX ст. самаряни звели на горі Гарізім поселення Кир’ят-Луза.
Матеріал підготував Михайло Лукін
