Часто в житті ми стикаємося з ситуацією, що краще недоговорити щось, ніж збрехати. Але цим самим ми вводимо людину в оману і втаюємо щось від неї. Чи погано недоговорювати? Що ж давайте спробуємо знайти відповідь на це непросте запитання.
Найголовніше правило, яке збережене в заповіді Божій: не лжесвідчи. Іншими словами: не говори неправду. Мається на увазі процес говоріння, вимови. Про брехливі вуста в Біблії сказано дуже багато. Як не дивно, але багатьом з нас нелегко виконати навіть цю заповідь: ми весь час то прикрашаємо, то згущуємо фарби, то взагалі говоримо про те, про що достеменно не знаємо. А от питання замовчування про правду – це зовсім інше.
Спершу давайте подивимося на пару випадків, коли була вимовлена чистісінька правда, але Бог заборонив їй звучати.
Один з таких випадків знаходимо в Марка 1:23-26: “І був у синагозі їхній чоловік, який мав у собі духа нечистого, і закричав: облиш, що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Ти прийшов погубити нас! Знаю Тебе, хто Ти, – Святий Божий. І заборонив йому Ісус, кажучи: замовкни і вийди з нього. І стряс його дух нечистий і, скрикнувши гучним голосом, вийшов з нього“.
Нечистий дух говорив цілковиту правду: Ісус, дійсно, був Святим Божим, і Він дійсно, прийшов, щоб зруйнувати справи диявола і тим самим погубити нечистих духів. Проте, як ми бачимо, Ісус повелів йому замовкнути. Чому?
От ще один випадок, коли була сказана цілковита правда, але прозвучала заборона вимовляти її: “Сталося ж, як ішли ми на молитву, зустріла нас одна служниця, яка мала духа віщування і яка віщуванням давала великий прибуток своїм господарям. Йдучи за Павлом і за нами, вона кричала, кажучи: “Ці чоловіки – раби Бога Всевишнього, які звіщають нам путь спасіння”. Це вона робила багато днів. Павло, розгнівавшись, обернувся і сказав духові: “Повеліваю тобі ім’ям Ісуса Христа вийти з неї”. І дух вийшов відразу” (Діян.16:16-18).
Думаю, ви вже побачили спільну складову цих двох історій: чиста правда була вимовлена нечистим духом. А результат дивний: вона заважала Ісусу, вона заважала Павлу здійснювати спасіння людей.
Так от, на мій погляд, найголовніше в тому, говорити чи не говорити якусь правду, особливо, якщо тебе про це ніхто не запитує, – це дух, в якому ми збираємося її вимовити. Якщо це дух злості і опору, якщо це дух егоїзму і самопіднесення, то краще покласти руку на свої вуста, бо користі від такої правди не буде жодної, навіть якщо ми говоримо про Самого Ісуса, але можлива навіть шкода. Ви коли-небудь зустрічали людей, які щиро гордяться тим, що вони всім в очі кажуть правду? Їх не запитували, але вони вже відповіли і сказали правду. За результатами їх діяльності можна побачити, що вони сильно неправі… стаючи знаряддям сатани.
Але як же бути? Увесь час мовчати? Ні, звичайно. Просто потрібно зрозуміти основний принцип вимовляння правди. Він дуже простий: люби ближнього свого як самого себе (див. Левит 19:18 і Матфея 22:39). Якщо дотримуватися цієї заповіді, тоді будь-яка спроба сказати комусь правду супроводжуватиметься милістю до цієї людини: “Хто дотримується правди і милости, той знайде життя, правду і славу” (Притчі 21:21). Так, правда буде вимовлена, але не зруйнує і не принизить, а навпаки, допоможе тій людині стати хоч трішки, але краще: “Якийсь пустослів уражає наче мечем, а язик мудрих – лікує” (Притчі 12:18). Щира турбота про людину, до якої ми збираємося звернутися зі словами правди, дасть нам можливість вимовляти їх у вірному тоні і в найвлучніший час: “Радість людині у відповіді вуст її, і як добре слово вчасне!” (Притчі 15:23).
Апостол Петро виразив це дуже красиво і сильно: “Передусім же майте щиру любов один до одного, бо любов покриває безліч гріхів” (1 Петра 4:8).
“Покриває” – це не означає, що вона змиряється перед тим, що відбувається, адже любов, коли бачить людину, вражену гріхом, не може залишатися байдужою. “Покриває” – значить, стає чистою пов’язкою на гнійній рані, що кровоточить. Пам’ятайте, що зробив люблячий батько, коли повернувся його змучений, хворий, поранений життям блудний син? (Луки 15:22). Батько не читав йому нотацій, кажучи йому правду, не примушував прийняти душ, він відразу ж покрив його своїм власним дорогим одягом. Він покрив поранену наготу, страшне лахміття гріха Своєю любов’ю! І так повів сина в дім. Так, потім уся правда буде сказана і явлена, але вона не ранить, а зцілить, бо грішник вже покритий любов’ю Батька. Виходить, якщо і говорити правду, то тільки так: спочатку любов, готова обійняти гниючі рани грішника, і тільки потім правда.
Отже, коли ми відкриваємо свої вуста, ми повинні стежити за тим..
- щоб з них не виходило лжесвідчення;
- щоб вимовлена правда була сказана в дусі Христової любові, націленої на спасіння людини від гріха.
Інакше, як ви розумієте, потрібно мовчати.
Автор: Олександра Ланц
