Недавно у Техаському університеті один студент запитав мене:
– А чому Ісус – єдиний шлях до Бога?
Перед тим я розповідав, що Ісус стверджував, що Він – єдиний шлях до Бога, що свідчення Писань і апостолів істинні і що в нас достатньо доказів, аби обґрунтувати віру в Ісуса як у Спасителя й Бога.
І після всього – запитання: „Чому Ісус? Невже немає інших шляхів до Бога? А як же Будда? Магомет? Невже не досить, невже Він не захоче прийняти всіх людей такими, як вони є?”
Доводилось мені чути й таке:
– Гаразд, ви довели, що Ісус Христос – Син Божий. То невже до Бога немає інших шляхів, окрім як через Ісуса?
Обидві ці реакції дуже характерні для наших сучасників. У мене часто запитують, чому людина повинна вірити в Ісуса як у Христа і Господа, щоб наблизитися до Бога й дістати прощення гріхів. Я відповів тому студентові, що багато хто не розуміє природи Бога.
Звичайно, люди запитують: „Як може люблячий Бог допустити, щоб людина потрапила в пекло?” Я швидше б запитав: „Як може святий, справедливий і праведний Бог допустити до Себе грішника?”
Неправильне розуміння природи й характеру Бога багато разів лежало в основі нескінченних теологічних та етичних проблем. Багато хто розуміє, що Бог – люблячий. Але на цьому вони й зупиняються.
Річ же в тім, що Бог – не тільки Бог любові. Він ще й праведний, справедливий і святий Бог.
Ми знаємо Бога через якості. Але якість не є частиною Бога. Одного разу я думав, що коли уявити всі властивості Бога: святість, любов, справедливість, праведність – і скласти їх, то здобута сума і буде Бог. Це неправильно. Властивість не є частиною Бога – це щось, що властиве Богові.
Наприклад, коли ми говоримо: „Бог – є любов”, ми не маємо на увазі, що любов – це частина Бога. Ми розуміємо, що любов – це властивість притаманна Богові. Коли Бог любить, то це просто природний Його прояв.
Існує проблема, яка виникла внаслідок того, що людство впало у гріх. У вічності минулого Бог вирішив створити чоловіка й жінку, щоб розділити між ними любов і славу.
Та коли Адам і Єва збунтувалися і пішли своїм власним шляхом, людство пізнало гріх. З цієї миті люди стали грішними, тобто відірваними від Бога. Бог виявився в складному становищі. Він створив чоловіків і жінок, щоб вони ділили з ним Його славу, а вони не слухали Його порад і обрали шлях гріха. Тоді Він звернувся до них з любов’ю, щоб їх врятувати.
Оскільки Він не тільки люблячий, але й святий, справедливий, праведний Бог, то сама Його природа вимагає знищення будь-якого грішника. У Біблії говориться: „Отож плата за гріх – смерть”. Так що, коли можна так сказати, перед Богом постала проблема.
І ось Свята Трійця – Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий – вирішила: Ісус, Бог Син, перетвориться на людину. Він стане Боголюдиною. Це описано в Ів. 1:14: „І Слово сталося тілом, і перебувало між нами”. А в Флп. 2:7 говориться, що Христос Ісус „умалив Самого Себе… ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина…”
Ісус був Боголюдиною. Він був людиною так, ніби ніколи й не був Богом, і воднораз Богом, ніби ніколи й не був людиною. За власним вибором Він жив безгрішним життям, повністю підкоряючись Отцеві. Біблійний вислів „плата за гріх – смерть” був неприйнятний для Нього. І оскільки Він був не тільки смертною людиною, але й безсмертним Богом, у Нього була безмежна можливість узяти на Себе гріхи світу.
Коли Він зійшов на хрест 2 тисячі років тому, то святий, справедливий і праведний гнів Бога був вилитий на Його ж Сина.
І коли Ісус сказав: „Звершилося!” – справедливість і праведність Бога були задоволені повністю. По-іншому кажучи, смерть Ісуса повернула Богові свободу ставитися до людства з любов’ю, не відчуваючи необхідності знищити грішника, бо через смерть Ісуса на хресті була задоволена Божа праведність.
Я часто запитую людей: „Заради кого помер Ісус?” Мені відповідають: „Заради мене” або „Заради людства”. Я кажу: „Так, це все правильно, заради кого ще?” Відповідають: „Не знаю”. Тоді відповідаю я: „Заради Бога Отця”.
Розумієте, Христос помер не тільки заради нас, а й заради Отця. Про це говориться у третьому розділі Послання до римлян: „жертва умилостивления”, тобто задоволення потреби. І коли Ісус помер на хресті, Він помер не лише за нас; Він помер, щоб задовольнити святі і справедливі вимоги самої природи Бога.
Кілька років тому в Каліфорнії стався випадок, який допомагає зрозуміти, як смерть Ісуса розв’язала проблему, що постала перед Богом: як реагувати на гріховність людей? Поліція затримала молоду жінку за перевищення швидкості за кермом. Проти неї порушили справу: суддя запитав, чи визнає вона себе винною. Вона визнала вину. Суддя опустив свій молоток і присудив її до штрафу у 100 доларів або ж до 10-денного ув’язнення. А потім сталося щось зовсім несподіване. Суддя став із-за столу, скинув мантію, обійшов навколо бар’єру, де знаходилась підсудна, і сам заплатив штраф. Що ж сталося? Просто суддя був батьком цієї жінки. Він любив свою доньку, але був справедливим суддею. Його дочка порушила закон, і він не міг їй сказати: „Я так тебе люблю, що прощаю, ти вільна”. Коли б він так учинив, то був би поганим суддею. Він був би порушником закону. Але він так її любив, що скинув суддівську мантію, залишив своє місце і вже як батько заплатив за неї штраф.
Цей випадок якоюсь мірою дозволяє збагнути, що для нас зробив Бог через Ісуса Христа. Ми погрішили. У Біблії сказано: „Плата за гріх – смерть”. І як би Бог нас не любив, Він мусив опустити свій суддівський молоток і сказати: „Смерть!” Бо він праведний і справедливий Бог. І все ж, будучи люблячим Богом, Він так нас любив, що зійшов зі Свого трону в образі людини Ісуса Христа і заплатив за нас смертю Ісуса на хресті.
Тут багато хто запитує: „А чому Бог не міг просто вибачити?” Один директор великої корпорації сказав: „Мої підлеглі часто роблять щось не так, ламають, наприклад, що-небудь, – і я завжди їм прощаю. То що ж, по-вашому: я можу, а Бог не може?”
Люди неспроможні збагнути, що будь-яке вибачення пов’язане з платою. Наприклад, моя дочка розбила вдома лампу. Як люблячий і готовий до прощення батько, я беру її на коліна, заспокоюю й кажу:
– Не плач, донечко. Тато тебе любить і прощає.
Тут найчастіше співрозмовник вставляє:
– От і Бог мав би так вчинити!
Тоді я запитую:
– А хто ж заплатить за лампу?
Платити ж бо мені! Прощенню завжди є ціна. Наприклад, хтось ображає вас у присутності інших, а потім ви благородно говорите: „Я вам прощаю”. Хто платить за зневагу? Ви.
Саме так Бог і вчинив. Він сказав: „Я прощаю вам”. Але Він Сам і заплатив за це прощення розп’яттям.
