Бібліографічна перевірка полягає у розгляді послідовності текстів, в яких документ дійшов до нас. Інакше кажучи (коли у нас нема оригіналу), наскільки точні копії, які ми маємо, скільки є рукописних джерел і який період часу відділяє оригінальний документ від відомої нам копії.
Легко оцінити, які ми багаті на рукописи Нового Завіту: досить порівняти його з будь-якими іншими давніми текстами.
„Історія” Фукідіда (460-400 до Р.Х.) написана через 1300 років після його смерті.
Такі ж рідкісні рукописи „Історії” Геродота. Вони датуються пізнім періодом, і все ж, як стверджує Ф. Ф. Брюс, „жоден філолог-класик не піддасть сумніву достеменності Геродота чи Фукідіда тільки тому, що відомі нам рукописи їх творів відділяє від оригіналів період в 1300 років”.
Аристотель написав свою „Поетику” приблизно у 343 р. до Р.Х., а найбільш ранній список, відомий нам, датований 1100 р. Р.Х.: розрив майже в 1400 років, і всього є 5 рукописів.
Цезар написав „Історію галльських війн” між 58 і 50 р. до Р.Х. Оригінальність її встановлюється на основі дев’яти чи десяти списків, зроблених на 1000 років пізніше.
Навпаки, численність рукописів Нового Завіту, порівняно з цими роботами, просто вражаюча. Вже після того, як були виявлені ранні папіруси, що заповнили прогалину між епохою Христа і другим століттям нашої ери, було знайдено безліч інших рукописів. Сьогодні нам відомі понад 20 тисяч рукописів Нового Завіту. Для порівняння: відомі 643 списки знаменитої „Іліади” (за числом рукописних списків вона посідає друге місце після Нового Завіту).
Сер Фредерік Кеньйон, у минулому директор і головний бібліограф Британського музею, не має рівних у науці про рукописи. Йому належить такий висновок: „У цьому випадку проміжок часу, що відділяє першоджерело від найбільш раннього з відомих нам списків, такий невеликий, що на нього можна не зважати. Нема більше причин сумніватися в тому, що Святе Письмо дійшло до нас в усіх суттєвих частинах у тому вигляді, в якому воно було написане. Можна стверджувати, що істинність і єдність книг Нового Завіту остаточно встановлені”.
Дж. Гарольд Грінлі, фахівець з новозавітної грецької мови, додає: „Оскільки вчені сприймають як вірогідні й оригінальні твори античних класиків (незважаючи на те, що найранніші списки цих творів, що дійшли до нас, зроблені на багато століть пізніше за оригінальні твори, і кількість таких списків дуже невелика), постільки можна вважати доведеною й оригінальність Нового Завіту”.
Застосування бібліографічного критерію до Нового Завіту приводить нас до переконливих висновків: за кількістю рукописних списків він значно перевищує будь-який літературний твір античності. Якщо до цього ще додати 100 років інтенсивних текстологічних розвідок, можна сміливо стверджувати, що ми маємо справжній текст Нового Завіту.
