Будь-яка любов є даром: любов між нареченим і нареченою, подружня любов, батьківська, товариська, дружня, спільноти і т. д. Біблія вчить нас не лише дякувати Богу, але також і взаємній подяці один одному. Спільне життя в шлюбі, у сім’ї, у дружньому колективі, у спільноті є обдаровуванням один одного, що ми робимо один для одного. Все стає даром.
Даром виявляються разом прожиті хвилини радості і щастя, взаємна турбота один про одного. Даром є і хрест, який ми несемо разом. Все це очищає нашу взаємну любов і не дозволяє замикатися в самих собі, вчить бути більш відвертими до людей і довіряти Богові.
Особливо слід підкреслити потребу в подяці в подружній любові. Подружня любов для свого існування і розвитку особливо потребує культивування духу взаємної подяки. Живучи разом, деколи протягом десятиліть, подружжя може зануритися в рутину і взаємні претензії. Саме тому, що ми отримуємо якийсь дар систематично і безкорисливо, може здатися, що він нам належить. Але це не так. Все, що дають один одному чоловік і дружина, має сприйматися з вдячністю. Подружнє життя починає розпадатися, коли позиція вдячності замінюється позицією вимогливості і претензій. Вимога апелює не до любові, а до права: “Моя дружина, отже маю право… Мій чоловік, тому маю право…” Звичайно, подружжя має обов’язки один перед одним, але постійним нагадуванням про них не можна по справжньому укріпити шлюб. Чи можна усунути обов’язки чоловіка або дружини? Чи можна поділити відповідальність у шлюбі і в сім’ї? Шлюб може будуватися лише на взаємній самовіддачі, яка робить подружжя здатним до самопожертви і до спільного вирішення навіть дуже складних питань.
Подружжю слід використовувати кожну можливість, аби проявляти вдячність один до одного: чергові річниці весілля, родинні свята, дні народження дітей і тому подібне. Добре, якщо подружжя виражає свою вдячність один одному явно, зовнішніми знаками. Важливо було б пов’язати жести вдячності з подякою Господу. У такий спосіб ми визнаємо, що все дає нам Бог. Спостерігаючи за повсякденним життям багатьох подружніх пар, можна зауважити, що в їхньому житті ще дуже мало виражається вдячність.
Вдячність приносить дух молодості і свіжості до взаємин подружжя. Вдячність ніколи не дозволяє їм забути про те, що вони є даром один для одного. Усвідомлення того, що тебе обдарували, спонукає до щирої любові, бо сила любові вимірюється величиною дару. Чим більше усвідомлюватиметься дар і пов’язана з ним потреба вдячності, тим сильнішою буде взаємна любов подружжя. І навпаки. Посилення взаємної любові призведе до більшої щедрості взаємних дарів і пов’язаної з цим вдячності.
Вдячність стає також джерелом делікатності і чуйності стосовно один до одного. Навіть багато років, прожитих разом, не повинні притупити цієї делікатності і чуйності. Здивування і захоплення викликають не стільки молоді закохані, які притягуються один до одного “силою природи”, скільки літні подружні пари, які після прожитих разом десятиліть продовжують ставитися один до одного з такою ж ніжністю як у молодості. Чи можливо це? Життя багатьох сімейних пар переконує нас, що можливо.
“Хто втратив відчуття вдячності, той позбавив себе відчуття глибшої реальності і зробив своє життя біднішим. Така людина має менше радості від речей, подій і людей. У принципі вдячність є найреалістичнішою життєвою позицією: вона допомагає повніше пізнати життя і укріплює відчуття відповідальності” (Піт ван Брімен). Взаємна вдячність подружжя поглиблює їх спільне життя, а також радість і щастя, які з нього витікають.
За матеріалами сайту chrіstusіmperat.org
