Болісний особистий досвід

Ця книжка не про вмирання. Вона про життя, емоційне життя когось, хто переживає відхід, смерть близької людини. Кожен може втратити когось особливо близького. Це стається і з дорослими, і з дітьми. Ніхто не спроможний цього передбачити, чи від цього втекти.

Втрата когось – це завжди болісний особистий досвід. Ніколи не буває так, щоб різні особи намагалися так само погодитися з цим фактом, хоча їхні відчуття та реакції можуть бути подібними. Пережиття, пов’язані зі смертю близької особи, – це особливі емоції. Це не звичайний сум, який ми відчуваємо, коли довідуємося про смерть чужої нам людини. Щоразу ми по-іншому сприймаємо відхід з нашого життя різних осіб. Коли це стається, то кожен з нас також має інші потреби.

Те, як хтось сприймає втрату близької особи, залежить від його особистого досвіду, ступеня споріднености та зв’язку з померлою особою, віку та життєвих обставин. А це означає, що ми індивідуально переходимо через досвід смерті. Втрата чоловіка (або дружини) – не те саме, що втрата когось із батьків. Навіть якщо йдеться про одну і ту ж особу, то відчуття дружини (чи чоловіка), дітей чи батьків відрізнятимуться. Навіть смерть матері кожна дитина переживає індивідуально. Тому, що кожна дитина має власний образ матері, і дивитиметься на цю подію крізь призму власного сприйняття. Так само батьки, які втратили дитину, можуть по-різному переживати її смерть. Часом їхні відчуття настільки різні, що здається, ніби вони переживають відхід зовсім іншої особи. Вони віддаляються від себе, так ніби їх ніколи ніщо не поєднувало. Відчуття суму після втрати дитини доволі часто нагадує прірву, яка віддаляє батьків одне від одного. Глибокі взаємини, які поєднують подружжя, є причиною того, що і чоловік, і дружина дуже глибоко відчувають взаємні переживання. А нести свій біль і ще й біль близької особи – надто важко. Унаслідок того чоловік і дружина будуть схильні замкнутися в собі. Таке тимчасове віддалення радше є проявом глибокого співпережиття, а не байдужости. Воно є формою самозбереження та захисту іншої особи від додаткового смутку. Пережиття втрати близької особи зближує чоловіка та дружину і зміцнює їхній подружній союз, але трапляється, що пари можуть віддалятися від себе на якийсь час.

Печать

Сум можна прирівняти до папілярних ліній, які утворюють єдиний і неповторний візерунок. Тому, коли ми втрачаємо близьку особу, дуже важливо брати до уваги особистісні потреби та власне бачення пережиття.

По-іншому переживає втрату дитини, доньки чи сина, старша особа, а по-іншому чоловік, який втратив дружину, і залишився з двома дітьми. По-іншому переживатиме смерть сімдесятидворічної матері сорокарічна неодружена жінка, яка жила разом з нею, і по-іншому переживатиме цю ж подію син, який одружився двадцять років тому і вже віддавна живе з власною сім’єю. Інші пережиття викликає смерть особи через самогубство, а інші – смерть особи, яка трагічно загинула або ж померла природною смертю.

Процес переживання суму набуває іншої форми, коли довготривала хвороба дала нам можливість поступово підготуватися до прощання. Коли в нас була можливість все сказати, пробачити, з’ясувати, то виникають зовсім інші відчуття, аніж тоді, коли смерть близької особи застає нас зненацька.

Кожна втрата – своєрідна та індивідуальна проблема. Між ними існує багато подібностей, а також багато відмінностей. Тому ніколи не варто порівнювати сум однієї особи зі сумом іншої. Це так само, як у випадку папілярних ліній: подібні лише їхні контури. Та це не означає, що втрата однієї особи викликає більший біль, аніж втрата іншої. Просто йдеться про інший досвід. Втрати не можна ані виміряти, ані зважити. Її треба сприймати індивідуально, бо для кожного вона є важким пережиттям.

Наступний запис

Не лише пригнічення

Смуток знаходимо у всіх вимірах людського життя. Він є чимось сильнішим порівняно з пригніченням чи депресією. Тут ми могли б ... Читати далі