Останнє з’явлення

Ісус йшов наодинці берегом озера. Вдалині учні сперечалися, що ж їм далі робити.

Дні, які щойно минули, були дуже важкими. Туга через смерть і поразку посіяла розгубленість перед невизначеним майбутнім. Потім прийшла новина про зникнення тіла Ісуса. І під кінець, недовіра внаслідок цього дивного візиту.

Це сталося вранці, коли в сонному місті Петро разом з іншими були поглинуті тривогою, яку відчувають ті, хто не знає, що з ними відбувається. Ісус увійшов крадькома, невідомо яким чином, і намагався втішити їх і визволити з їхнього заціпеніння. В очах Петра та інших читалася гримаса болю, немов би їм потріскалися голови від ступору і жаху через те, що доведеться мати справу з привидом. Ісус намагався зробити так, щоб Його впізнали, але занадто великими були здивування і страх. Навіть Йому було важко змусити їх думати. Він мав розповісти їм ще так багато речей, які стосувалися їхнього майбутнього, але, очевидно, це не був погідний момент. Краще відвідати їх іншим разом. І тоді Він зник, залишивши дім, повний тимчасової ейфорії і приголомшення.

Вони почали підбадьорювати один одного, казати, що, справді, Ісус ще живий, що Той, хто щойно їх відвідав, був саме Він. Стали казати, що вони зробили дурницю, коли не затримали Його, не запросили залишитися.

Тепер треба попередити інших. Але що ж вони їм розкажуть? Що Ісус повернувся? А хто ж повірить? Треба зачекати: якщо це був Ісус, а не дух, не ворожий жарт, то Він з’явиться знову. Та попре те, їм треба було щось робити, аби позбутися апатії, яка прив’язувала їх до цього дому, так, немовби вони були безнадійно заражені чумою.

Петро послав попередити інших, щоб вони прийшли обговорити те, що сталося.

Коли всі зібралися, Петро взяв слово.

– Ви знаєте, що сталося цими днями. Я розповів вам, що цього ранку нас відвідав Чоловік, і це, без сумніву, був Ісус. Тепер ми повинні разом вирішити, як нам бути далі.

– Тепер, коли Ісус уже не з нами, ти наш проводир. Кажи нам, що маємо робити, і ми тебе послухаємо, – сказав Яків.

– Зачекайте. Я все своє життя збирав податки, мій досвід навчив мене не довіряти жодним обіцянкам чи зобов’язанням на майбутнє. Доки я не чув дзвону грошей на своєму столі, то не міг заспокоїтися. Тому хотів би запропонувати, перш ніж щось вирішити, почекати, доки Ісус не об’явиться знову. Можливо, нам вдасться поговорити з Ним про наше майбутнє і, в усякому разі, будемо певні того, що Він усе ще живий, – висловив свою думку Матвій.

– Ти знову говориш, як старий чиновник. Але тут не йдеться про збирання податків: якщо Петро та інші кажуть, що той, кого вони бачили, – це Ісус, то ми не маємо причин їм не вірити. Тож досить того, аби Петро сказав нам, що маємо робити, і не треба сперечатися про щось інше, – негайно відповів Яків.

– Розумієш, – продовжив спокійно Матвій, – ти добре дотримуєшся законів і всього того, що тобі велять. Але тут не йдеться про послух, а радше про рішення щодо нашого майбутнього. І ми не можемо прийняти рішення лише на основі того, що нам накаже Петро, бо він перебуває в такому ж становищі, що й ми: він не може показати нам Ісуса, про Якого ми зараз говоримо, і від Якого мало б залежати наше майбутнє. Я також завжди сподівався, що Ісус – Месія, той, хто поведе Ізраїль до остаточної перемоги над його ворогами. Але після всього того, що сталося, я не впевнений, що все саме так і є.

– Але ж Ісус сам сказав, що Він – Месія!

– Знаю, я це пам’ятаю. Але як Месія може повести народ, якщо Він помер на хресті? І що ми маємо, аби переконати людей? Ми їм розповімо, що Він спершу помер, а потім ми Його знову побачили живим? Ніхто нас серйозно не сприйматиме. Мало того, є великий ризик, що нас засміють, і ми закінчимо так, як і всі групки, що спершу говорять про свого месію, а потім переховуються в горах, боячись, щоб їх не схопили як бунтівників.

– Ми всі перебуваємо тут, і навіть Петро не знає достоту, як нам чинити далі. Тому я також вважаю, що нам краще це обговорити, – втрутився Тома.

– Це правда, – погодився Петро. – Ситуація стосується майбутнього всіх нас, і я не хочу бути тим, хто вирішуватиме за вас. Тому сподіваюся, що кожен докладеться до вирішення цього важкого вибору.

– Оскільки Петро запросив також і нас взяти участь, я хотіла б сказати те, що думаю, – втрутилася в розмову Марія, яку Петро, разом з іншими жінками, які стверджували, що бачили Ісуса, попросив бути присутньою. – Біля могили я мала ясне відчуття, – продовжила вона, – що Ісус поряд. Потім, коли хтось наблизився до мене, нічого не кажучи, я була впевнена, що це Він. Розгубившись, Я, через шквал сильних емоцій, якийсь час стояла ошелешена. А прийшовши до тями, відразу ж побігла все це розповісти вам. Коли сьогодні вранці Ісус повернувся, я була далеко, на базарі, інакше, без сумніву, впізнала б Його та поговорила б з Ним; і зараз ми були б упевнені в тому, що Він живий.

На базарі, на вулицях, на площах, люди тільки про це й говорять. Є ті, хто вірить, що Він був пророком, на якого завжди чекали, але не знають, як пояснити Його смерть. Багато хто каже, що Він був лише одним із звичайних провидців, і якщо Його вбили, то й учні Його розсіються. Інші хотіли б вірити в Нього, але бояться вояків і первосвящеників.

Отож, гадаю, прийшла та хвилина, коли ви мусите втрутитися, хвилина, коли треба посилити переконання, що Ісус – Месія і що Він – живий. Інакше народ швидко про Нього забуде, і потім вже буде важче все надолужити.

– Гаразд, але що ж нам робити, йти і говорити всім навколо, що ми бачили Його? – спитав Андрій. – Крім невірства та іронії з боку народу, ризикуємо також наразитися на звинувачення з боку первосвящеників, що ми бунтівники і фальшиві пророки.

– А також нас можуть схопити за викрадення тіла, – додав Матвій.

– Я не знаю достоту, як вам поводитися, – продовжила Марія. – Але одне мусите зробити – вийти зі сховку і відкрито говорити до людей. Хіба ви не пам’ятаєте, скільки разів Ісус казав вам, що коли Його з нами не буде, то настане ваша черга підбадьорювати зневірених і продовжувати те, що робив Він?

– Ми всі думали, що Він, перш ніж відійти, дасть нам докладні настанови. І зрештою, ми ніколи не думали про такий кінець. Це ще більше ускладнює справу, – сказав Іван.

– А до того ж, ще є римляни. Навіть якщо народ піде за нами, як ми зможемо воювати без мечів, без палиць, без того, що принаймні подібне на зброю? – додав Филип. – Щоб досягти успіху в нашій місії, і звільнити народ від рабства, нам потрібне щось, що можна протиставити римським військам.

– Ісус бажав не такого повстання, у цьому я впевнена. Тому вам не треба нічого, крім вашого слова і вашого свідчення про те, що ви бачили і що пережили. Але маєте зробити це зараз, бо завтра вже буде занадто пізно.

– Ти говориш жіночим серцем, чутливим до настроїв душі. А нам потрібен доказ, щось, що може допомогти нам продемонструвати Його буття поза смертю. Ти можеш нам дати цей доказ? – дещо безцеремонно перервав її Тома.

– Сила, яку випромінювали Його слова, – ось доказ, який вам допоможе. Він завжди вас підштовхував бути сміливими і не ховатися, спонукаючи вас завжди виходити поза видиме. Закон і люди ніколи не зможуть дійти туди, де перебуває ваше серце. І якщо ви віритимете у те, що зробив Ісус, то ніколи не зможете залишатися тут, у сховку, чекаючи невідомо чого.

Несподівано вони почули, як хтось постукав у двері. Доки Петро та інші збентежено переглядалися, Марія, у розгубленій і боязкій тиші, пішла відчиняти. Це був хлопець, його вигляд заспокоїв напружений погляд Марії.

– Мене послав Ісус; Він сказав, що чекає вас на березі озера.

Марія хотіла докладніше розпитати хлопця, але той щез у натовпі так швидко, як і з’явився. Марія зачинила двері і звернулася до всіх присутніх.

– Ви чули? Ісус вас чекає.

Петро став підводитися, але Тома його зупинив.

– А чому, власне, на березі озера? Зрештою, Він міг би й чіткіше висловитися. Не назвав ні точного місця, ні часу. Остерігаюся, щоб це не була пастка, де всіх нас схоплять. Я радив би зачекати, доки Ісус не з’явиться знову, щоб упевнитися в тому, що не потрапимо у пастку.

– Чому ви так боїтеся? Ви ж Його учні і маєте бути горді з того, що зблизька бачили силу Учителя. Хіба таке можливо, щоб Його мужність і вірність нічому вас не навчили?

– Марія каже правду, – втрутився Петро. – Ми не можемо залишатися тут, очікуючи на переконливі докази. Якщо Ісус живий, ми повинні Його зустріти.

– А може, Він сам знайде нас, – спробував заперечити Іван. Та Петро його не слухав.

– Це навіть на краще. Цього вечора ми станемо рибалками, щоб нас не запідозрили. Я подбаю про човен. Зустрінемося вночі біля великого кедра і звідти відчалимо, як це завжди робили, коли вирушали на риболовлю. Тепер ми розсіємося серед народу, виходимо по одному. Цього вечора пильнуйте, щоб ніхто вас не впізнав і не почав стежити. Жінки чекатимуть тут. Якщо завтра до заходу сонця ми не повернемось, тоді вони самі вирішать, що робити далі. Іншого вибору немає.

Петро піднявся і вийшов. У домі панувала напружена тиша. Один за одним усі вийшли. Жінки залишилися самі, закрилися зсередини, чекаючи на те, що станеться наступного дня.

Попередній запис

Він воскрес!

Петро та інші апостоли зібралися разом, аби постаратися краще зрозуміти, що ж сталося в ці дні. Те, що Ісус воскрес ... Читати далі

Наступний запис

Останнє з’явлення: на озері

Явлення Христа на берегу Галилейського озера, Джеймс Тіссо Цього вечора сонце зайшло швидко. Учні один за ... Читати далі