ДВІ РАДОСТІ
Мої діти, Я приходжу. Серця, що жадають чинити Мою волю, шлють поклик, якому навіть Я ніколи не опираюся. Тоді для Мене немає перепон.
Пасивна покірливість Моїй волі відгороджує від Мене більше сердець, ніж зневіра. Хіба може бути щось більшим злочином проти любови, ніж така покірливість? Мою волю належить вітати з радісним подивом, якщо Я маю робити Моє Діло в серці й у житті.
Єдина покірність, яка могла би бути прийнятна для Мене, – коли ваше «Я», під натиском Моїх домагань, прийме неминуче і віддасть трон Мені, дозволивши Моїм учням чинити Мою волю, вітати Мою волю радо, у захваті. У всякому істинному учнівстві, а також в істинному духовному розвиткові кожного учня спершу приходить диво і радість від першого знайомства, а тоді настає довгий пологий відтинок навчання і покути, коли радість видається надто далекою у минулому, щоб повернутися знову.
Але повсякчасне спізнання Мене, повсякчасне вирізнення Моєї праці в буденних подіях, повсякчасне нагромадження доказів на підтримку Мого проводу – незліченних прикладів того, як позірна випадковість чи дивовижний збіг можна і треба приписувати Моїй люблячій передбачливості – усе це поступово породжує почуття подиву, певности, вдячности, за якими згодом приходить радість.
Радість має два різновиди. Радість, народжена з любови й зачудування, і радість, народжена з любови й знання, і між спізнанням обох радостей перебуває наука й розчарування, майже зневіра.
Але боріться з ними в Моїй силі, замість того, щоб сліпо й безпорадно припадати до Мене, дозволяючи Мені боротися з ними, будьте витривалі у виконанні Моєї волі, прийнятті Моєї науки, і прийде до вас друга радість.
І про цю другу радість я сказав: «Ніхто ваших радощів від вас не відбере».
Не шкодуйте за першою, друга – це більший дар.
«Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» (Івана 8:31-32).
<< 16 КВІТНЯ – ЛЮБІТЬ СВОЇХ СЛУГ