Слова учня
О, Найсолодший Господи Ісусе, які-то великі солодощі в побожній душі, що разом з Тобою споживає Твою вечерю, де дають скуштувати їй не якусь страву, а тільки Тебе, єдиного її Улюбленця, жаданого понад усі бажання серця.
І мені теж солодко було би перед лицем Твоїм виливати з глибини серця сльози і з побожною Магдалиною змивати ними Твої стопи.
Але де та гаряча побожність? Де ті потічки святих сліз?
Справді, моє серце повинно б перед лицем Твоїм і святих ангелів Твоїх загорітися і заплакати з радости.
Бо ж я маю Тебе тут, у Таїнстві, по правді присутнього, хоч закритого чужим видом.
Бо мої очі не могли б знести того, щоб побачити Тебе в питомім і Божім сяйві, але навіть і весь світ не витримав би блиску слави Твоєї величности.
Так Ти ховаєшся в таїнстві, щоб допомогти моїй немочі.
Я справді маю Тебе і покланяюся Тобі, якому ангели в небі віддають поклін, однак я це у вірі роблю, а вони – на образ Твій без покривала дивляться.
Мені треба задовільнитися світлом правдивої віри і в ній жити доти, доки не засвітає день вічного сяйва та тіні видів зникнуть.
«Коли ж досконале настане» (1Кор. 13:10), тоді скінчиться вживання таїнств, бо святим у небесній славі не треба ліку таїнства.
Вони бо веселяться без кінця-краю перед лицем Бога, оглядаючи Його славу лицем у лице і переходячи з ясности в ясність, у незмірені глибини Божества, розкошують у Слові Божім, що тілом стало, як було споконвіку і буде навіки.
Як згадаю ті чудеса, стає мені вже надто важкою всяка, навіть духовна, втіха, бо поки явно не виджу Господа мого в Його славі, за ніщо маю все те, що на світі бачу і чую.
Ти, Боже, мені свідком, що ніяка річ не може втішити мене, ніяке створіння не в змозі заспокоїти, лише Ти, Боже мій, якого бажаю оглядати по віки вічні.
Але це неможливо, поки я підвладний смерті.
Тому мені треба заховати велику терпеливість і підлягати Тобі в кожному моєму бажанні.
Бо й святі Твої, Господи, що вже з Тобою веселяться в Царстві Небесному, поки тут жили, з вірою і великою терпеливістю очікували на прихід Твоєї слави.
У що вони вірували, в те й я вірю; на що вони надіялися, на те і я надіюся; туди, куди вони потрапили, і я маю надію за Твоєю благодаттю потрапити.
Тим часом хочу жити у вірі і кріпитися прикладом святих.
Також буду мати перед собою Святе Письмо на втіху і як те дзеркало життя, а над усе – це Твоє найсвятіше Тіло на особливий лік і притулок.
Бо в цьому житті, як відчуваю, мені найбільше треба двох речей і без них це нужденне життя було б мені нестерпне.
Як довго я сидітиму в цьому тілі, наче у в’язниці, потребуватиму двох речей, а саме – хліба і світла.
Тому-то Ти дав єси мені, немічному, своє святе Тіло на поживу душі і тіла і поставив єси слово Твоє за світило ногам моїм (Пс. 119:105).
Без тих двох речей я не міг би праведно жити, бо слово Боже є світлом душі моїй, а Твоє таїнство – хліб життя.
Їх можна назвати теж двома столами, які стоять у скарбниці святої Церкви по один і по другий бік.
На одному столі святого вівтаря – святий хліб, це найдорожче Тіло Христове.
Другий стіл закону Божого, що містить у собі святу науку, навчає правдивої віри і нехибно вводить нас аж всередину, за завісу, де є Святиня Святині.
Дяка Тобі, Господи Ісусе, Світло від вічного Світла, за стіл святої науки, що його поставив єси нам через Своїх слуг, пророків, апостолів, інших учителів.
Дяка Тобі, Творче і Відкупителю людей, за те, що Ти, бажаючи показати всьому світові Свою любов, справив велику вечерю, в якій подав єси на стіл не праобразне ягня, а своє найсвятіше Тіло і Кров.
Всіх вірних звеселяєш святою вечерею і напоюєш їх чашею спасіння, в якій містяться всі райські радощі, а з ними бенкетують святі янголи, але з більшою розкішшю і більшим щастям.
О, яка-то велика і яка достойна власть священиків! Їм дано святими словами освячувати Господа величної слави, величати Його своїми устами, тримати своїми руками, споживати своїми устами і подавати іншим людям!
О, які чисті повинні бути ці руки, які невинні уста, яке святе тіло, яке непорочне має бути серце священика, в якому стільки разів оселяється Творець чистоти!
Із уст священика, що так часто приймає Христове таїнство, не повинно виходити інше слово, як тільки святе, як тільки чесне і добре.
Очі його, що так часто споглядають Тіло Христове, повинні бути невинні і соромливі.
Чисті і підняті до неба руки, що так часто дотикаються Творця неба і землі.
Священиків особливо стосуються слова Закону: «Будьте святі, бо святий Я, Господь, Бог ваш!» (Лев. 19:2).
Всемогутній Боже! Твоя благодать хай допомагає нам, що прийняли священичий обов’язок, щоб ми могли достойно і побожно служити Тобі у святості й чистій совісті.
А якщо ми не в змозі жити в такій невинності, як повинні б, то дай нам хоч сердечно плакати над гріхами, яких ми допустилися, і дай нам у покорі серця та зі щирою постановою волі відтепер ревніше служити Тобі.
<< Глава 10 – НЕ ТРЕБА ЧЕРЕЗ БУДЬ-ЩО МАЛОВАЖИТИ СВЯТИМ ПРИЧАСТЯМ
Глава 12 – З ВЕЛИКИМ СТАРАННЯМ ТРЕБА ГОТУВАТИСЯ ДО ПРИЧАСТЯ З ХРИСТОМ >>