Будь чуйний і пильний у службі Божій, постійно думай про те, чому ти сюди прийшов і для чого покинув світ? Чи не для того, щоб жити для Бога і стати духовним чоловіком?
Тому рвися до поступу, бо незабаром дістанеш винагороду за свої труди, і тоді вже не буде в тебе ані страху, ані болю.
Тепер хвильку попрацюєш, а знайдеш довгий відпочинок і навіть віковічну радість.
Якщо вірно і щиро витримаєш у праці, то й Бог, без сумніву, буде вірний і щедрий у подяці.
Маєш триматися певної надії, що доб’єшся перемоги; але не треба ставати самовпевненим, щоб часом не зледащіти або не загордитися.
Колись один чоловік, який часто в тривозі між страхом і надією боровся з різними думками, молячись у церкві перед престолом, так роздумував і промовляв: «О, якби ж то я знав, що витримаю до кінця!»
І враз почув у серці відповідь Божу: «А якщо б ти це знав, що робив би ти тоді? Роби це тепер і будеш цілком певний!»
І враз, утішений і підбадьорений, він поклався на волю Божу, а тривожна непевність щезла.
Він не хотів більше цікавитися і питатися, а намагався сам доходити до розуміння, яка єсть Богу мила і свята воля Божа, щоб почати і завершити всяке добре діло.
«Надійся на Господа й добре чини, – каже пророк, – землю замешкуй та правди дотримуй!» (Пс. 36:3). Є одна річ, яка стримує від поступу і щирої поправи багатьох людей, – це страх перед труднощами і боротьбою.
Бо найбільше ті поступають у чеснотах, хто мужньо намагається робити те, що для них є найтяжче і найнеприємніше.
Адже людина тим більше поступає вперед і тим вищої заслуговує ласки, чим більше перемагає себе і вмертвляє своє серце. Та не всі люди однаковою мірою мають що поборювати і вмертвляти.
Однак пильний борець, хоч би він у собі мав і багато пристрастей, буде успішніше поступати вперед, аніж інший чоловік, моральний, але не такий беручкий до чеснот.
Дві речі стають у пригоді на шляху до виправлення: силоміць відірватися від того, до чого тягне зіпсована природа, і запопадливо плекати ту чесноту, якої комусь найбільше не вистачає.
Старайся також найбільше того остерігатися і те поборювати, що тобі частіше не подобається в інших людях.
Усюди дбай про свій поступ; тож коли бачиш або чуєш добрий приклад, хай він тебе схиляє до наслідування.
А коли завважиш щось погане, остерігайся робити таке саме; або ж коли ти вже вчинив таке, старайся чимскоріш виправитися.
Під яким кутом зору ти оцінюєш інших людей, так само інші оцінюють тебе. Як мило і гарно дивитися на жваву та побожну, обичайну та карну братію.
А як сумно і гірко споглядати, як вона неподобно поводиться, як вона не виконує того, до чого її покликано!
Як-то шкідливо занедбувати обов’язки свого звання, а схиляти своє серце до того, що нам не вільно!
Пам’ятай про свою постанову, яку ти зробив, і постав собі перед очима образ Розіп’ятого.
Коли глянеш на життя Ісуса Христа, маєш багато чого стидатися; що ти ще не постарався про те, аби стати більше подібним до Нього, хоч вже давно вступив на Божу дорогу.
Чоловік, який щиро і побожно роздумує над найсвятішим життям і муками Господніми, знайде в них доволі всього, що для нього пожиточне і конечне, і не потребує шукати чогось кращого поза Ісусом.
О, коли б Ісус розіп’ятий увійшов у наше серце, як скоро і наскільки ми стали б ученішими!
Ревний чернець все радо зносить і приймає, що йому кажуть. А недбайливий і лінивий – терпить прикрість за прикрістю, і з усіх боків щось тисне його: бо в серці немає втіхи, а шукати її в світі йому не вільно.
Чернець, який не живе за правилом, виставляє себе на тяжкий упадок. Хто шукає більшої свободи і вигоди, той буде постійно в скрутному становищі, бо ні перша, ні друга річ не догодить йому.
О, якби-то не треба було нічого іншого робити, як тільки всім серцем і устами хвалити Господа, Бога нашого!
О, якби ти ніколи не потребував ані їсти, ані пити, ані спати, а міг безупинно віддаватися лише духовним справам!
Тоді був би ти далеко щасливіший, ніж тепер, коли з якої-небудь потреби мусиш служити тілу.
Якби не було тих конечних потреб, а тільки духовна пожива для душі, якої ми, на жаль, досить рідко коли шукаємо.
Коли людина дійшла до того, що вже ні в якому створінні не шукає для себе втіхи, тоді допіру вона починає мати сердечне уподобання в Бозі: тоді вже вона буде вдоволена всім, що випаде.
Тоді вона не буде ані тішитися чимось великим, ані над малим сумувати, але цілком буде уповати на Бога, Який єсть для неї всім у кожній речі: для неї по правді ніщо не гине і не вмирає, бо все живе для Нього і жваво слухає в мить Його святої волі.
Завжди пам’ятай про кінець та проте, що змарнований час вже не вернеться ніколи. Без запопадливости та пильности ніколи не набудеш чеснот.
Як почнеш холонути до них, будеш зле почуватися.
Але якщо щиро старатимешся, знайдеш святий спокій і почуєш, як-то праця стає щораз легша, завдячуючи ласці Божій і твоєму замилуванню в чесноті.
Чоловік, охочий і пильний, до кожного діла готовий. Набагато важче чинити опір хибам і пристрастям, аніж упрівати від тяжкої фізичної праці.
Хто не вистерігається дрібних хиб, помалу впаде в великі.
Завжди будеш тішитися ввечері, якщо день із користю перебудеш.
Пильнуй себе, заохочуй до праведности, упоминай; і хай діється з іншими людьми, що хоче, а ти не опускайся.
Настільки поступиш уперед, наскільки сам себе присилуєш. Амінь.
<< Глава 24 – ПРО СУД І КАРИ ЗА ГРІХИ