“Посаджені в домі Господнім цвітуть на подвір’ях нашого Бога, іще в сивині вони будуть цвісти, будуть ситі та свіжі…” (Пс. 92:14-15).
Плідність, соковитість і свіжість… Ці слова досить влучно характеризують особистість Олександра Володимировича Дудника – самобутнього богослова, благословенного вчителя Церкви і мудрого наставника. Поправді праведник цвіте, наче пальма, плоди котрої дозрівають і приносять велику користь усім, хто їх куштує. І Олександр Володимирович виявився творчо плідним християнським письменником, “соковитим і свіжим” як фізично, так і духовно. А втім, коли дивишся сьогодні на Олександра Володимировича, замислюєшся над тим, що дух бадьорий і сильний там, де немічне тіло. Він – батько прекрасних дітей, які є служителями церкви, а крім цього, він є також батьком багатьох духовних дітей.
О. В. Дудник – яскрава сторінка історії нашого братства, можна сказати, людина не від світу цього, яка самовіддано спрямовує свої кроки у вищий небесний світ, заради котрого так ревно проповідує. Він – пастор, який пильно оберігає Церкву і братство від єресей і лжевчення.
Життєвий шлях Олександра Володимировича був нелегким: у дитинстві – голод, у юності – війна, втрата дружини, яка загинула при обстрілі, у зрілі роки – дискримінація з боку влади і наклепи лжебратів. Він пише про це так: “Багато віруючих дивляться на служіння пресвітера як на почесне, а деякі навіть як на вигідне. Можливо, для когось це справді так. Але мені довелося скуштувати стільки горя, лихослів’я і наклепів, що лише завдяки молитвам церкви і особливо деяких друзів, Господь дав силу нести це служіння”.
Він умів брати уроки, які давав Пастиреначальник, і чітко розмежовував головне і другорядне. Головне – це пошуки Царства Божого і правди його, а все інше, за його переконанням, автоматично додається до цього.
У своїх мемуарах О.В. Дудник згадує, як співпрацював у справі благовістя з моїм дідом Олександром Петровичем Портяним: “Церква баптистів Маріуполя послала на євангелізаційну працю брата О.П. Портяного й мене. Ми пішли взимку 1943 у напрямку села Пікузи. Був великий мороз і сильний вітер, але ми рухалися вперед. На спині в мене була заплічна сумка. Брат Портяний запитує мене: “А що це в тебе, брате, за сумка?”. Відповідаю: “Та ось, прихопив дещо, щоб обміняти на кукурудзу для сім’ї”. – “О, ні, – каже Портяний, – так справа не піде. Потрібно щось одне: або міняти, або проповідувати Євангелію. Знаєш, як написано: коли ідеш проповідувати Слово Боже, не бери із собою “ні суми на дорогу, ні одягу другого”. Тому викинь це негайно і забудь навіть думати про обмін”. Так я і зробив, і цей урок запам’ятався мені на все життя”.
Усвідомивши, що позиція міняльника неприйнятна в служінні Христу, Який одного разу перевернув столи міняльників в єрусалимському храмі, Олександр Володимирович завжди прагнув догодити в першу чергу Богові і підкреслював несумісність служіння двом панам – Богові і мамоні.
Його принциповість, поєднана з мудрою передбачливістю, розлючувала недругів Божих, які звільняли його з роботи і навіть усували від пресвітерського служіння. До речі, він належав до категорії тих, про яких в Біблії говориться: “Мудрий бачить біду і ховається”. І коли не було “другого” виходу із певної ситуації, він вмів знайти “третій”. Він вмів відбивати спокусливі стріли лукавого і водити за ніс “власть імущих”, в яких після цього зникало бажання змагатися з ним.
О.В. Дудник був серед тих, хто рукопокладав мене на пасторське служіння. Він одним із перших навідав мене після тяжкої травми, отриманої на будівництві церкви. До цього часу пам’ятаю принесений ним у палату відбірний виноград, який Олександр Володимирович виростив на своїй садовій ділянці. Він завжди по-батьківському турбувався про молодих служителів, читав нам теологічні лекції в той час, коли подібне навчання було категорично заборонене.
Він любить діло Боже і Церкву Христову. Незважаючи на похилий вік і чисельні вікові недуги, О. В. Дудник завжди активно відгукується на пропозиції відвідати церкви в інших містах. Одного разу він вже знаходився на грані переходу до вічності, і багато днів був непритомним, однак Господь вважав за потрібне продовжити життя Свого вірного служителя.
Працездатність О.В. Дудника вражаюча: його перу належить багато теологічних праць, у тому числі проповідей, екзегетичних досліджень і тлумачень різноманітних біблійних текстів.
Мені, як редактору, доводилося друкувати його твори в християнських газетах і журналах (“Баптист”, “Перед рассветом”). До книги “Жемчужины гомилетики” потрапила одна з його пасхальних проповідей.
Надійшов час, коли твори О.В. Дудника почали видаватись окремими брошурами й книгами. Хочеться вірити, що і його роздуми над сторінками Книги пророка Йони будуть корисними для сучасних проповідників і широкого кола читачів.
Як зізнався мені одного разу сам Олександр Володимирович, він вважає себе не стільки пресвітером, скільки благовісником, і вбачає основне своє завдання не в тім, щоб христити, а щоб благовістити.
Проповідь Євангелії – ось що є необхідним для нинішніх християн. І наскільки важливо почути зі сторінок великої Книги всіх книг голос Божий, який закликає нас, як колись Йону: “Устань, іди до Ніневії, великого міста, і проповідуй…”
Олександр Савченко