Книга Діянь апостолів 16:16-37
Павлові було непросто бути християнином. Він мав багато недругів, які говорили про нього неправду, били його і робили різні недобрі справи. Павло й сам побував багато разів у в’язниці. Однієї ночі його і його доброго приятеля Силу кинули у в’язницю. Та навіть тут, у в’язниці, Павло й Сила продовжували розповідати про Бога, співати пісні про Нього і молитися у своїй в’язничній камері.
Вже було близько півночі, а Павло й Сила все співали.
Раптом сильний землетрус захитав в’язницею. Товсті стіни в’язниці почали трястися, усі двері відчинилися – в’язні могли втекти. Павло і Сила також могли утекти, проте всі залишилися у своїх камерах.
Чоловік, який охороняв в’язницю дуже налякався, бо якщо в’язні повтікають, його буде покарано. Він навіть хотів заподіяти собі лихо через те, що всі в’язні втекли. Та Павло гукнув до нього: «Не хвилюйся. Всі на місці. Ніхто не втік».
Тюремник кинувся до в’язничних камер. Озираючись довкола, він бачив, що ніхто не пішов геть. Він знав, що Павло і Сила вірять в Ісуса. Він чув, як вони співали і молилися. Тоді він промовив до Павла: «Я хочу бути християнином. Можете мені більше розповісти про Ісуса?» Він взяв Павла і Силу і привів їх до свого дому. Його дружина дала їм трохи поїсти, і Павло охрестив тюремника й усю його сім’ю.
Тепер і вони були християнами.