Вірю, що Господь спонукає мене разом із вами поміркувати на тему особливої благодаті в нашому житті, котру я б назвав благодаттю поступливості. Але одразу мушу підкреслити, що є речі, в яких ми як християни не повинні поступатися. Я не вірю, що нам колись належить поступатися сатані, бо Святе Письмо говорить нам: «Противтеся дияволові, і він утече від вас» (переклад Хоменка). Я також не вірю, що ми колись повинні поступатися гріху, бо в 6-му розділі Послання до Римлян сказано: нам не слід віддавати члени свої гріху. Однак у нашому житті трапляються обставини й ситуації, що благополучно вирішаться тільки після того, як ми навчимося поступатися.
Вміння поступатися – я це вважаю ознакою зрілості, котру шукаю в себе і високо ціную в інших. Нещодавно я слухав одного молодого проповідника, якого рясно поблагословив Бог. Це – прекрасний молодий чоловік, і Бог багато чого зробив у його житті. Але вся його проповідь була присвячена тому, що він міг би звершити. Я сидів там і думав: «Все це добре, брате мій. Однак я б хотів подивитися на тебе, коли ти дістанешся кінця того, що можеш». Бо в Господа є місце, де ми повинні досягти межі нашої здатності робити щось. І мова – не лише про те, що ми здатні робити завдяки нашим природним здібностям чи освіті, а й навіть про духовне служіння, котре справді було подароване нам Богом. Навіть у цьому, за Божественним провидінням, ми дістаємося такого місця, де нічого більше робити не здатні. Біда багатьох людей – у тому, що вони так і не засвоюють цей урок.
Моє послання до вас засноване на результатах роботи, що її Бог робив у моєму житті протягом багатьох років, і я переконаний, що Він її ще не завершив. Ми звернемося до деяких місць Святого Письма, а потім я наведу вам декілька прикладів.