ЧОЛОВІК БОЛІВ
Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хоробами, і від Якого обличчя ховали, погорджений, і ми не цінували Його… (Ісаї 53:3).
Те, що ці слова вражають красою серця всіх, хто чуйний до Прекрасного, направду свідчить, що серце визнає потребу Чоловіка болів. Що воно не бачить нічого негідного в Тому, кого зневажав світ. Що воно визнає величезну різницю між цінностями Небес і світу. Славу і похвалу дістають великі на землі, зневагу і ганьбу – Син Божий.
Одне серед іншого, до чого Мої учні завжди мають прагнути, – відкинути думку світу і судити тільки відповідно до цінностей Небес. Бо та думка вам не потрібна. Не шукайте похвали й уваги людей. Наслідуйте зневаженого Христа. Коли юрба тюкає, кидає каміння, насміхається, у тому тихому невеличкому товаристві панує щастя і радість, якої глумливий натовп ніколи не знатиме.
Коли іти за цим товариством услід з камінням і насміхами, видаватиметься, що ті люди негідні, неподобні, жалюгідні. Однак досить належати до товариства, і ви відчуєте Божу велич у присутності Того, кого зневажали й відкинули люди. Вінець на Його чолі і хвалебні крики тільки принизять цю велич.
У ваші похмурі години, коли підводить людська поміч, будьте дуже близько до Чоловіка болів. Відчуйте, як Моя рука любови стискає вашу в мовчазному, але цілковитому розумінні. Я також пізнав біль. І жодне серце не може боліти, якщо не болить і Моє серце. «Погорджений, і ми не цінували Його».
«Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любови Отцівської, бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва, це не від Отця, а від світу» (1 Івана 2:15-16).