Теща Петра

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ ПРИЙНЯТИ БЛАГОДАТЬ

Зцілення Петрової тещі, Джеймс Тіссо

Ця безіменна теща відома нам лише через свого відомого зятя. Вона була матір’ю дружини апостола Петра, ім’я якої нам також не відоме. Після шлюбу Петро взяв тещу під свій дах. У Першому посланні до Коринтян Павло написав, що дружина Петра супроводжувала його в деяких апостольських подорожах і дбала про його потреби.

У Біблії не сказано, чи Андрій, брат Петра, колись був одружений. Знаємо, що він мешкав із Петром та матір’ю в домі у Вифсаїді або Капернаумі, який вони, правдоподібно, успадкували від батька.

Сучасні тещі зазвичай не мають доброї репутації. Однак у родинах на стародавньому Близькому Сході їх любили та поважали.

Євангеліє від Матвія 8:14-18; Євангеліє від Марка 1: 29-34; Євангеліє від Луки 4:38-41

Її погляд…

Я відразу хочу зазначити: я любила свого зятя, а він любив мене, ми чудово розуміли одне одного. В нашій родині ми обдаровували одні одних любов’ю і любили перебувати в товаристві одні одних. Почну свою розповідь.

Ми з Яковом були дуже щасливі. Ми були типовою єврейською сім’єю з шістьома дітьми: трьома хлопчиками і трьома дівчатками. Мушу визнати, що всі діти стали порядними людьми й вдало одружилися. Часом у мене виникали сумніви, але час показав, що кожна моя дитина виросла хорошою людиною.

Найстаршою була Ноема – справжня красуня, руки й серця якої добивалося чимало кавалерів. У неї з батьком був своєрідний договір. Якщо хлопець їй не подобався, вона легенько хитала головою і Яків прощався із залицяльником. Вам треба пам’ятати, що в наші часи подружжя укладали родини, а перед тим були тривалі переговори та визначення величини приданого. Нам це подобалося. Але не думайте, що ми, жінки, не мали в цих справах права голосу. Якщо дівчина жила з батьками в згоді, то все відбувалося згідно з її очікуваннями. Врешті батьки також були зацікавлені в щасті своїх дітей.

Наша Ноема була дуже перебірливою. До нас приходило чимало молодих чоловіків, але вона постійно крутила носом. Жоден їй не подобався. Одного дня до наших дверей постукав Іона, батько статного рибалки на ім’я Симон. Ноема останнім часом багато часу проводила біля озера. Вона казала нам, що йде рибалити, але насправді хотіла придивитися до того Симона. Він їй подобався, і вона йому теж.

Після Іониного візиту в нашому домі почалася радісна метушня. Перспектива одруження зі Симоном викликала в Ноеми радісне піднесення. Вона енергійно кивала головою: «Так, так… таточку, будь ласка…».

І так сміливий і безпосередній Симон став нашим першим зятем. Я також його полюбила, таким, яким він був. А він був забавний. Неможливо було передбачити, що він вигадає наступної миті. А він щоразу вигадував нові витівки. Він дуже любив підколювати мене. Ми чудово розумілися. Мужній, опікунський і, як для чоловіка, дуже вразливий: його легко було образити, хоча він це майстерно приховував, бо чоловікові не пасувало проявляти такі почуття. Петро вмів подбати про родину. Разом із батьком та братом Симон займався рибальством. Він навіть найняв кількох працівників. Його бізнес непогано розвивався. Петрові нічого не бракувало, та й нам, зрештою, теж.

З часом інші діти також створили свої сім’ї. Я з приємністю спостерігала за тим, як вони розпочинають доросле життя. Мені також подобалася роль бабусі. Симон і надалі залишався моїм улюбленим зятем – він був схожий на великого, плюшевого ведмедя.

Смерть мого чоловіка сильно змінила моє життя: у ролі вдови я зайняла нижчу позицію в суспільній ієрархії. Симон та Ноема запропонували мені оселитися в їхньому великому зручному домі. Хоча я сумувала за чоловіком, однак вважаю цей етап свого життя дуже вдалим. Я брала активну участь у всіх домашніх справах, готувала, займалася гістьми. А в нашому домі завжди було багато гостей. І що цікаво, більшість із них приходили до нас в обідню пору. Мені подобається думати, що це саме мої смаколики діяли на них як магніт.

Віднедавна люди постійно говорили про молодого чоловіка, якого називали Месією. Він називався Ісус. Ці чутки викликали в нас сум’яття, але водночас і зацікавлення. Ми слухали науки Івана Хрестителя, який прорікав прихід Месії. Іван був найвідомішим проповідником у нашому краї, але незабаром Ісус посів це місце. Ми уважно слухали про Його хрещення в ріці Йордан, про самотнє перебування в пустелі та про те, як Його не прийняли в Назареті, рідному місті. Всі тільки про це й говорили. Його навчання було незвичне, а ще дивовижнішими були розповіді про те, як Ісус уздоровлював хворих і виганяв злих духів.

Одного дня Симон, послухавши науки Ісуса в синагозі, запросив Його до нас на обід. Ой, хвилинку… Щось я розігналася. Кілька днів до того в мене була дуже висока температура. Вона постійно піднімалася, і я вже починала втрачати свідомість. Справа була серйозною. Лікарі розводили руками і лише повторювали: «Просто будьте біля неї. Не варто сподіватися на чудо. Ми не можемо нічого зробити. Правду кажучи, ми вважаємо, що вона не виживе».

Симон, наш любий Симон, завжди був дуже гостинним. Ми ніколи не знали, кого він приведе до нашого дому – приблудного пса чи заблуканого мандрівника. Того дня він прийшов разом з Ісусом. Цей Чоловік став почесним гостем у нашому домі, в якому завжди було багато людей. Ми вперше мали змогу роздивитися Його зблизька.

Ісус тільки-но переступив поріг, як хтось із присутніх попросив Його допомогти мені. Симон навіть не встиг обмити Йому ноги.

– Звичайно. Де вона? – запитав Ісус.

І Його відвели до моєї спальні. Я цього ніколи не забуду. Ісус схилився наді мною, подивився мені в очі, взяв за руку і промовив:

– Лихоманко, негайно залиш її тіло.

Потім підвів мене з ліжка і допоміг стати на ноги. Я була цілком здорова і чудово почувалася! У мене було стільки енергії, що я відразу пішла до кухні і взялася готувати обід. Звісно, що найперше я подала страви для Ісуса.

Яка це була незвичайна людина! Ми всі повірили, що Він – обіцяний Месія. Це був історичний момент – Месія власною особою гостював у нашому домі! Неймовірно! Ви ж знаєте, які ми, євреї. Ми не вміємо тримати в таємниці добрі новини. До заходу сонця детальний опис цієї події знав кожен мешканець нашого села, і ввечері наш дім заповнився людьми, які приводили зі собою сліпих, глухих, калік, поранених, скалічілих. Одні були на візках, інші – на ношах, приводили навіть біснуватих. Він ходив у цьому натовпі, клав на них руки й промовляв коротку молитву, а кожен, хто до Нього доторкнувся, отримував здоров’я. Демони втікали з криком: «Ти – Син Бога Живого!». Ісус проганяв їх і не дозволяв їм більше нічого говорити.

Це був найчудовіший день у моєму житті. Не лише я одужала. Всі хворі в нашій місцевості також пережили чудо. Ми танцювали, співали, плакали від щастя і прославляли Ісуса та всі Його чуда. Яка це була ніч… Майже світало, коли Ісус врешті зміг трохи відпочити.

Рано-вранці Ісус вирушив на озеро Генесарет побути на самоті, але хтось Його помітив і вже через кілька хвилин там зібрався натовп. Люди благали Його залишитися в нашій місцевості. Та Ісус м’яко відповів:

– Я мушу проголошувати благу вість також в інших містах, оскільки для цього Мене послав Отець Небесний.

Він повернувся до нас на сніданок, а потім вирушив далі. Я полюбила Його всім серцем. У Ньому було щось незвичайне, щось, чого не можна було знайти в жодній іншій людині. Ісус повністю змінив моє життя.

На цьому наша історія не закінчується. Ісус навчав у синагогах усієї Юдеї, а потім повернувся на наш бік озера. Звістка про Нього блискавкою розлетілася серед мешканців. Люди вигукували одні одним: «Повернувся! Повернувся! Навчає над озером!». Вони навіть не мусили говорити, про кого йдеться, бо всі знали, що йдеться про НЬОГО.

На березі озера було дуже багато людей, тож Ісус мусив сісти в Симонів човен і трохи відплисти, щоб всі могли Його почути. Голос Учителя розносився по воді, і Його чудово було чути.

Ви не повірите, що трапилося потім! Закінчивши навчати, Він сказав Симонові:

– Запливи на глибину і закинь сіті.

Симон відкрито сказав Ісусові, що думає про таку затію:

– Учителю, ми рибалили всю ніч і нічого не зловили, а тепер Ти, Який ніколи не був рибалкою, наказуєш мені закинути сіті. Та оскільки це Ти мене просиш, я виконаю Твоє прохання, аби Ти побачив, що в тих водах немає ані рибини.

Сіті занурилися у воду і майже відразу заповнилися лискучими жвавими рибами. Рибалки намагалися затягти сіті до човна, але ті почали рватися від надмірного улову. Тож довелося кликати на допомогу інших рибалок:

– Підпливіть до нас! Швидко! Не можемо витягнути таку велику кількість риби!

Риби було настільки багато, що обидва човни, глибоко занурені, ледве допливли до берега.

Врешті Господові вдалося переконати мого впертого Симона. Бо того, що я відразу одужала, йому було замало, аби повірити. Він впав Ісусові до ніг і кричав:

– Господи, відійди від мене! Я грішник і недовірок!

Він був настільки зворушений, що висловився дуже невдало. Певно, він хотів сказати: «Господи, пробач мені мій гріх і мою невіру». Адже він не думав про те, що Ісус має залишити нас. Навпаки, прагнув бути близько біля Вчителя.

Чоловіки стрибнули у воду й витягли на берег свої човни, важелезні від спорядження та риби. Стоячи на березі, вони не могли надивуватися. Це був найбільший улов на нашому озері. Ця історія швидко поширилася, а кожен додавав до неї ще й якісь свої деталі, як це зазвичай буває поміж рибалками.

Ісус подивився Симонові просто у вічі й промовив:

– Не бійся. Іди за Мною, і Я зроблю тебе рибалкою людей.

Того дня Симон та його брат Андрій залишили все і пішли за Ісусом. Симон ще зайшов додому й розповів про все Ноемі. Вони обійнялися, поцілувалися на прощання і Симон вирушив назустріч найбільшій пригоді, яку тільки могла пережити людина.

В Ісуса було дванадцять учнів, які всюди ходили з Ним і яких Він навчав. Коли вони хотіли з’їсти смачний домашній обід, то приходили до нашого дому. Це були чудові моменти! На них любо було глянути. Ісус був найрадіснішою людиною, яку я бачила в житті, а Його радість передавалася усім довкола.

Я забула вам розповісти, що Ісус назвав Симона Петром, тобто скелею. Що ж, тоді він ще не був нею, але врешті таки став Скелею і главою нашої Церкви. Неможливо розповісти тут про все, що діялося, тож я розповім вам лише закінчення.

Ісуса розіп’яли, і Він воскрес. Петро зрікся Його і потім дуже страждав через докори сумління. Він повернувся додому, в обійми люблячої Ноемі, яка допомогла йому впоратися з цією трагедією. Потім Ісус з’явився Петрові та іншим учням над озером. Петро, а він і надалі перебував у відчаї, визнав, що йому ліпше повернутися до попередньої професії. Але в Ісуса був інший щодо нього план.

У день П’ятдесятниці ми зібралися на молитву. Нас було понад сто двадцять осіб. Ми вже багато днів молилися й просили про Утішителя, Якого Ісус обіцяв нам послати. Й от ми відчули раптовий подув вітру і побачили язики полум’я. Потім молитовна зустріч перемістилася на вулицю й притягнула до себе великий натовп. Це було перше зіслання Святого Духа. Мій Петро, який отримав прощення, вийшов вперед і почав промовляти до натовпу, як його вчив Ісус. Вірите? Того дня тисячі людей повірили в Христа і прийняли хрещення. Петро і справді став рибалкою людей, як заповідав Ісус. Він став першим керманичем Церкви в Єрусалимі, яка вже незабаром налічувала кілька тисяч вірних, а в наші часи це рідко траплялося. Завдяки місійним подорожам Боже Слово поширилося по всьому світі.

Коли Петра арештували, а разом із ним і Ноему, я зайнялася домом, опікувалася дітьми та всіма, кому потрібна була мама чи бабуся.

Мушу вам розповісти, як все завершилося. Петро втік із римської в’язниці з допомогою християн, що жили в палаці імператора. Ми ніколи не дізналися, як саме це сталося. У кожному разі, Петро був вже за містом, коли йому раптом явився Господь. Петро, як завжди сміливий та безпосередній, запитав Його:

– Господи, куди Ти ідеш? І що Ти тут робиш?

Таким він був, Петро.

Ісус спокійно відповів:

– Я йду до Рима, знову померти.

Петро зрозумів натяк і засоромився. Він розвернувся на п’яті й повернувся у в’язницю. На нього чекав смертний вирок, але це вже не мало для нього значення.

До темниці, в якій він лежав, закутий у кайдани, брутально приволокли Ноему і сказали Петрові, що відпустять її, якщо він зречеться своєї науки. Він відмовився зі сльозами на очах, їм дозволили побути наодинці. Петро ніжно промовив до Ноеми:

– Моя кохано, пам’ятай про нашого Господа, пам’ятай про мене.

Охоронці витягли її з темниці й стратили на очах Петра та всіх присутніх.

Тепер настала черга Петра. Він благав своїх катів:

– Розіпніть мене головою донизу. Я не гідний померти так, як наш Господь.

Вони задовольнили це останнє прохання. Я можу лишень уявити, з якою радістю мої святі діти привіталися в небі.

Чого нас вчить історія Петрової тещі?

Бути тещею, яку люблять і яка любить… Це вимагає багато зусиль та зречень. Навчімося тримати язик за зубами і не втручаймося в справи подружжя. У ролі матерів ви вже багато зробили. Тепер час випустити молодих у самостійне життя й дозволити їм крокувати своїм шляхом. Якщо доводиться жити під одним дахом, то пам’ятаймо, що ми лише гості в домі, який не є нашою власністю. Молімося за молоді подружжя.

Єдині ліки на хворобу Петрової тещі – це дотик Ісуса. Тож будуймо дім на життєдайній науці Ісуса і маймо віру, що наші діти вчинять так само, коли їм настане час закласти свої родини.

Попередній запис

Лідія

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ ПІЗНАТИ БОГА Павло і Сила в темниці Лідія була азіаткою з міста ... Читати далі

Наступний запис

Іоанна

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ ДОПОМОГТИ В ПРОГОЛОШЕННІ ЄВАНГЕЛІЯ Святі жінки біля Гробу воскреслого Христа, Анібале Каррачі ... Читати далі