Привід для радості

«Радійте завжди в Господі, i ще кажу: радійте» (Флп. 4:4)

Багато хто вважає віруючих «трохи божевільними». Що ж, доля правди в цьому звісно є: адже деяким людям, які вважають себе віруючими, дійсно було варто звернутися за допомогою до психіатра. Але зараз хотілося поговорити про основну масу віруючих, для яких, на щастя, психіатр не потрібен, хіба що в якості слухача місіонерської проповіді.

Багато людей зі світу (не будемо їх називати за звичаєм «невіруючими», бо всі люди, у принципі, у щось вірують – правда, деколи не в те, що треба, а крім того, колись правовірні юдеї зневажали сусідні поганські народи, які в підсумку прийняли Ісуса Христа, а от більшість юдеїв – ні. Чим не поле для роздумів?) дорікають віруючим у тому, що вони поступають нерозумно з людського (тобто їхнього) погляду. Ну, допомогу ближнім вони ще можуть прийняти (особливо, коли опиняються в ролі цього самого ближнього), чи, принаймні, думають, що віруючі отримують з цього якусь матеріальну користь (у певному сенсі – це недалеко від істини, допомагаючи ближнім віруючі отримують користь, правда не матеріального характеру). Але от деякі принципи, якими християни намагаються послуговуватися в житті, у деяких людей зі світу викликають нерозуміння, критику чи навіть глузливе ставлення: «У них там геть дах поїхав…»

От, наприклад, Павлів заклик: «Радійте завжди в Господі, i ще кажу: радійте» (Флп. 4:4). «Чим не божевілля», – подумає дехто. І буде не правий.

Ясна річ, що цим закликом не вийде, на жаль, постійно послуговуватися в житті, але він може стати добрим стимулом для позитивного мислення, коли ми будемо спеціально шукати позитивне в нашому житті.

Для прикладу, досить часта життєва ситуація: людина виявилася гіршою, ніж ми вважали. Хіба це – привід для радості? А чому б і ні! Люди думають про ближніх у міру своєї зіпсутості, а якщо про ближніх ми думаємо краще, ніж вони є насправді, відповідно – ми добрі люди (принаймні, не такі погані як вважали). Чим не привід для радості!

Йдемо далі. Інша ситуація: людина виявилася кращою, ніж ми думали. Що робимо – радіємо за людину! Чи ще ситуація: ми не помилялися у своїй, так би мовити, «експертній» оцінці – людина виявилася такою, як ми і вважали. Чому тут радіти? Тверезому, реалістичному погляду на життя, який нам відкриває Господь. Подвійний привід для радості!!!

Ну тепер скажіть, хіба не «божевільні» віруючі? Замість того, щоб вмирати разом з рештою людства «від страху і чекання біди, що йде на всесвіт» (Лк. 21:26), християни вишукують привід для радості.

Це взагалі не влазить у жодні рамки!

Редакція сайту


Ваш коментар