Тепер давайте розглянемо опис Божого стандарту праведності протягом усіх основних етапів розвитку людства, про які говорить Біблія, – починаючи з часів патріархів (мається на увазі проміжок часу до появи Мойсеєвого закону).
Мова піде про часи Авраама, Ісаака та Якова, і про час, що передував їм.
Патріархи
Основною книгою, що розкриває Божий стандарт праведності, є книга Іова. У 29-му розділі книги, сам Іов описує свою праведність. Особисто мені здається надзвичайно цікавим і справжнім закликом до дії цей уривок, що розкриває ставлення Іова до людей.
“Вухо, яке чуло мене, ублажало мене; око, яке бачило, величало мене, (іншими словами, люди благоволили до мене. Чому?) тому що я рятував страдника, який волав, і сироту безпомічного. Благословення того, хто гинув, сходило на мене, і серцю вдови давав я радість” (Іов. 29:11-13).
Про кого говорить Іов? Про сиріт, вдів, бідних і пригноблених. Потім він робить дивне для всіх, хто цікавиться вченням, твердження: “Я одягався у правду, і суд мій прикрашав мене, як мантія й вінець” (29:14).
Ніхто з нас не має власної праведності. Будь-хто з нас, хто вважається праведним перед Богом, в усі віки одягався в праведність, яка не була його власною. Ми не маємо особистої праведності. Давно, за часів патріархів, Іов каже: “Я одягався в праведність (не мою власну), і вона одягала мене”. От у чому виражалася його праведність: “Я був очима сліпому і ногами кульгавому; батьком був я для убогих і позов, якого я не знав, розбирав уважно. Розтрощував я беззаконному щелепи і з зубів його виривав украдене” (29:15-17).
Давайте коротко розглянемо праведність Іова. Він сказав: “Я допомагав бідним, сиротам, безпорадним, серцю вдови я доставляв радість”. Цікаво, а ви б могли сказати те ж саме? Чи робили ви колись щось добре для вдови і тим самим доставляли радість її серцю? Адже вдови не десь далеко. Але поговоримо про це трохи пізніше.
Далі, у 31-му розділі Іов відстоює свою праведність перед Богом. Так поступаючи, він спростовує провину в різних гріхах і робить перелік гріхів, які він не скоював. Мене найбільше вражає перелік того, що Іов вважав гріховним. Я хочу звернутися лише до одного уривка з 31-го розділу книги Іова. Вам слід пам’ятати, що йдеться про ті вчинки, які, як сказав Іов, він не чинив, бо вважав їх гріховними. Якби він усе це чинив, то не міг би розраховувати на Божу милість: “Чи відмовляв я нужденним у їх проханні і чи томив очі вдови? Чи один я з’їдав шматок мій, і чи не їв від нього і сирота?” (31:16,17).
Усе це Іов вважав гріховним: томити очі вдови, один з’їдати свій хліб, коли навколо голодні. Іов сказав, що він ніколи не був повинний у чомусь подібному. А ви можете сказати те ж саме?
Потім він продовжує: “Бо з дитинства він зростав зі мною, як з батьком, і від утроби матері моєї я піклувався про вдову. Якщо я бачив кого, хто гинув без одягу, і бідного без покрова” (31:18,19).
“Якщо я бачив когось, хто потребує одягу, і нічого для нього не зробив”, – каже він – “це гріховно”. Потім він додає: “Чи не благословляли мене стегна його, і чи не був він зігрітий вовною овець моїх?” (31:20).
Коли Іов бачив людину, яка потребувала одягу, то брав своїх овець, стриг їх і віддавав такій людині шерсть. І пам’ятайте, якби Іов не робив усього цього, то він би вважав себе грішником.
Іов продовжує: “Якщо я піднімав руку мою на сироту, коли бачив допомогу собі біля воріт, то нехай плече моє відпаде від спини, і рука моя нехай відламається від ліктя” (Іов 31:21,22).
Яке дивне твердження! Чи розумієте ви, про що він каже? Він стверджує: “Якщо я не використав руку свою на те, щоб допомагати вдовам, годувати голодних, то тоді в неї немає права бути частиною мого тіла. Тоді її не повинно бути”. А ви б могли сказати щось схоже? Чи, можливо, в Іова був інший стандарт праведності, ніж той, на який ми рівняємося сьогодні?
Ці слова кидають мені виклик. Я читав їх раз за разом і говорив собі, що Іов керувався таким еталоном праведності, про який ми в наші дні навіть не думаємо. І таким чином він затверджував свою праведність перед Богом.
Мойсеїв Закон
Давайте тепер перейдемо до розгляду Мойсеєвого закону. Книга Левит 19:9,10 каже про те, як слід займатися сільським господарством: “Коли будете жати жнива на землі вашій, не дожинай до краю поля твого, і залишків від жнив твоїх не підбирай, і виноградника твого не оббирай дочиста, і ягід, що попадали у винограднику, не підбирай“. Іншими словами, слід було залишати не прибраною певну частину урожаю – як зернових, так і винограду. Чому? “Залиш це бідному і прибульцеві. Я Господь, Бог ваш“.
Це було частиною Мойсеєвого закону. Всякий юдей, який наслідував цей закон, був зобов’язаний проявляти турботу про бідних і прибульців. Це було частиною закону ведення сільського господарства, а юдеї були сільськогосподарським народом.
Господь завершує цю постанову словами: “Я – Господь, Бог ваш”. Я б уявив це таким чином: “Я – саме такий Бог і Я хочу, що б ви саме так являли Мене – піклуючись про бідних і прибульців. Це вкладено у ваш спосіб життя і є його невід’ємною частиною”.
У Второзаконні 14:28,29 говориться про святкування, які влаштовувалися кожні три роки. Маючи на увазі весь ізраїльський народ, там говориться: “Після того ж, як мине три роки, відділяй усі десятини здобутків твоїх у той рік і поклади це в оселях твоїх;і нехай прийде левит, бо йому немає частини і наділу з тобою“.
Тільки коліно Левія знаходилося в служінні Богові і не мало спадку, бо його спадком було приношення Божого народу. У нашому сучасному суспільстві левитів можна порівняти з місіонерами та євангелістами.
“І нехай прийде левит, бо йому немає частини і наділу з тобою, і прибулець, і сирота, і вдова, які знаходяться в оселях твоїх, і нехай їдять і насичуються“.
Ви бачите, про кого піклується Бог? Про прибульця, сироту і вдову. Він вклав це в закон. Будь-який ізраїльтянин не міг наслідувати Мойсеїв закон, минувши турботу про мандрівників, сиріт і вдів.
І потім Бог каже, що Він – “Господь, Бог твій“. Іншими словами, Він повідомляє: “Саме так Я думаю, це Мій характер, і це те, як Я хочу, щоб ви являли Мене ближнім”.
