Де ж у цьому всьому Бог?

Те, що життя керує смертю, часто є фактом. Людина помирає так, як жила, стверджував Сент-Екзюпері: «Те, що надає сенсу життю, надає сенсу й смерті». Можна обернути цю сентенцію, як у девізі морської піхоти французької армії: «Коли немає причини для смерті, то немає причини жити». Під час Великої Французької революції багато тих, які йшли на гільйотину, помирали з нечуваною сміливістю. Інші ж, які вели розпусне життя, ішли на ешафот напідпитку; мадам дю Барі, остання фаворитка Людовика XV, показала себе жалюгідною: «Ще хвилинку, кате», – благала вона. Далеко не кожна смерть однакова. Хтось помирає спокійно, а хтось сповнений тривоги. Зазвичай людина, мабуть, помирає гідно, якщо її на цьому шляху хтось належно і гідно супроводить. Однак не треба тішити себе ілюзіями: це не абсолютний принцип. Крізь ці двері можна пройти дуже гідно або дуже негідно. Треба це знати і про це говорити.

Втім, не слід думати, що смерть аж така природна для людини, що не становить жодної проблеми, і що зайве нею «перейматися». Людина створена не для смерті, до того ж у смерті є поганий бік. Пережити смерть – це не перейти через вулицю. Вона не може нас не торкнутися. Її не можна очікувати з певним фаталізмом, ніби це щорічне повернення весни, якесь невідворотне кліматичне явище, перед яким ніхто не може встояти. Це щось зовсім інше. Не треба закриватися на почуття, які можуть нас тоді охоплювати: страх перед своєю смертю чи смертю іншої людини, страх перед стражданням чи неприйняття його, іноді надмірне переживання страждань іншої людини, прагнення того, щоб усе закінчилося швидше…

Нагадаймо, що сам Ісус Христос плакав, коли помер Його друг Лазар. Неодноразово Він співчував батькам, які втратили своїх дітей. Він навіть допомагав їм повернути їх. Він не казав: «Так буде набагато краще». Ісус прийняв Свою частку справжніх страждань разом з людьми, які стояли перед лицем смерті. Він навіть зустрівся лицем в лице із власною смертю, прийняв і пожертвував її.

Смерть – це «нормально», гаразд. Але вона таки становить проблему. Як ми помиратимемо, ви і я? Чи можемо відповісти на це запитання? І чи треба готуватися до смерті? Ми ризикуємо опинитися у неоднозначному становищі, якщо хоч трохи не будемо про це думати. Що ми хочемо робити?

Саме тут постає питання про потойбічний світ, тобто про те, що буде після смерті. Свята Катерина Генуезька казала: «Коли я бачу, як помирає якась людина, то кажу собі: “О, скільки нового, величного й неймовірного вона скоро побачить!”». Навіть невіруючий може погодитися з цим. Але що насправді вона побачить? Смерть, без сумніву, відкриває нас для нас самих. Маски, які закривають нас від самих себе, зникають. Тоді ми бачимо себе такими, якими є, у повній ясності і правді. Ті люди, які побували на порозі життя і смерті (а їх немало, і їм можна вірити), знають, що це таке. Їхнє минуле, їхня глибинна суть відкрилися перед ними в деталях, без будь-якої суперечливості, у період просвітлення, коли людина пережила клінічну смерть, падіння з гори, коли вона тонула чи перебувала в комі. Такі люди повернулися звідти зовсім іншими. Як буде виглядати після смерті прояснення душі, яка позбулася ослабленості й прив’язань, до яких примушує тіло?

Та це ще не все. І навіть не найголовніше. Окрім відкриття людині її суті, смерть – це насамперед відкриття її остаточного призначення, її вічного покликання, її ролі на землі. Тобто насправді – її зв’язку з Богом. Як говорили у давнину, людина живе на землі, «щоб любити Бога і служити Йому». Ми про це забуваємо? Тоді смерть нам нагадає. Як ми будемо приємно здивовані, коли помітимо це! Ми абсолютно очевидно побачимо, що – як у земному житті, так і після нього, – існуємо лиш для того, щоб нас любив Той, хто вміє найбільше любити, щоб відповідати любов’ю і врешті передавати її іншим та отримувати від них ту саму любов, яку заперечували і розтрачували на цьому світі! Насправді у хвилину смерті починається справжнє життя, життя з Богом. «О смерте, не знаю, як можна тебе боятися, адже саме в тобі є життя», – казала Тереза Авільська. «Я не помираю, я починаю жити», – промовляла свята Тереза з Лізьє. Усі ми до цього покликані. Усі колись отримають таке призначення. Чи ми боїмося смерті? У нас є на те підстави, однак це буде лише короткий перехід, «двері, відчинені у сад», Божий сад, сад любові. Треба лиш захотіти туди увійти…

За таких умов ми не повинні боятися смерті. Або радше, якщо ми боїмося, то повинні переступити через свій страх. Ми страждаємо через втрату людини, яку любимо, – і як тут можна не страждати? – страждаємо і через власну смерть, але у цей біль і це страждання ми можемо внести новий елемент, який їх перемінить, – надію. «А надія не посоромить…» (Послання до Римлян 5:5). Смерть важка, але не смутна. Вона не чорна. Леон Блуа казав жартома: «Чорної барви смерті надали похоронні служби. Насправді смерть біла, сяюча, повна надії, адже в майбутньому немає небуття».

У нас є майбутнє і надія

Смерть не чорна, бо з нами Бог. Він обіцяє нам майбутнє і надію завдяки власній присутності. Навіть більше. Бог знає, якою важкою для нас є смерть. Він знає, що цей невідомий перехід для нас чужий і незрозумілий. Тому Він послав Свого Сина, Який став людиною і погодився сам прийняти смерть. Хіба це не божевілля? Бог, Який погодився жити так, як ми, любити, страждати, врешті померти, як ми! Навіть якби Ісус не воскрес, це вже було б велично, однак недостатньо. Цим Він подолав смерть. Він першим пройшов тим шляхом, яким колись пройдемо ми. Він навстіж відчинив двері до Бога в очікуванні, що наше тіло воскресне наприкінці днів. Прочитайте нижче висловлювання самого Ісуса, які нам відкривають наше майбутнє. Вони певним чином пробивають стіну між видимим і невидимим, стіну смерті:

Ісус сказав тим, які зібралися, щоб Його слухати: «Усе, що дає Мені Отець, до Мене прийде; і того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть. Бо Я зійшов з небес не для того, щоб творити волю Мою, а волю Отця, Який послав Мене. Воля ж Отця, Який послав Мене, є та, щоб з усього, що Він дав Мені, нічого не погубити, а все те воскресити в останній день. Воля Того, Хто послав Мене, є та, щоб кожен, хто бачить Сина і вірує в Нього, мав життя вічне; і Я воскрешу його в останній день». (Євангеліє від Івана 6:37-40)

А от уривок з послання св. Павла, який звертається до перших християн: «Не хочу ж, браття, лишати вас у незнанні про померлих, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. Бо коли ми віруємо, що Ісус помер і воскрес, то й померлих в Ісусі Бог приведе з Нимі так завжди з Господом будемо. Отже, втішайте один одного цими словами». (1 послання до солунян 4, 13-14,17-18)

Молитва перед лицем смерті

Отож перед лицем смерті неможливо уникнути думки про те, що буде після неї, не брати до уваги те, що Бог приготував. Якщо ми вже віруючі, найправильнішим і найбільш підбадьорливим рішенням буде з довірою віддати Богові себе і тих, кого любимо. Коли ми стоїмо перед лицем смерті, приходить Бог. Він приходить з миром, з любов’ю, без будь-якого бажання взяти реванш над людиною; Він приходить як Батько, що чекав на блудного сина. Він приходить.

Але як поводитися з Богом? Як з Ним розмовляти? Нерідко буває так, що ми до цього зовсім не готові. Саме у цьому і має допомогти наша книжечка. Ми прагнули опублікувати молитви у годину смерті, оскільки були свідками того, як у цій ситуації – більше, ніж у будь-якій іншій, – ми виявляємося безсилі й ніби паралізовані. Ці молитви, які вже хтось промовляв, певним чином «перевірені» іншими людьми і можуть нам допомогти.

Є молитви, якими слід молитися перед смертю, під час смерті і після смерті. Це християнські молитви. В інших релігіях також є чудові молитви подібного характеру, і Бог також їх чує, адже Він любить усіх людей. Проте запропоновані тут видалися нам найбільш наближеними до реальности цього переходу. Це молитви, які зродилися з найбільшого натхнення самого Бога. Сподіваємося, що ви знайдете ті, які вам допоможуть, дозволять вам піти далі і, можливо, навіть легше висловити власну молитву в ту величну хвилину, коли Небо відкриється для вас, для близької вам людини, для друга або зовсім незнайомої особи.

Попередній запис

Одне з небагатьох життєвих питань, які є невідворотними

Іноді можна зустріти розумних і добромисних людей, які говорять про смерть так, як про фізіологію колорадських жуків. Можливо, той, хто ... Читати далі

Наступний запис

Спокійне сприйняття смерті

Дякую, Господи За все, що було: Дякую, Господи! За все, що буде: Так, Господи! Даґ Гаммариіельд Чи Ти був би ... Читати далі