Тайна вечеря

Перед вечерею треба було на знак благоговіння помити руки. Після цього Христос несподівано встав і, знявши верхній одяг, підперезався рушником. Дванадцятеро завмерли в подиві. Він налив води до глека й приготувався мити ноги учням. На Сході це робили слуги, які зустрічали гостей після подорожі курним шляхом; але в Христовій общині слуг не було і не мало бути. Обов’язки раба виконав сам Господь.

Неможливо описати безмежну ніяковість, яка охопила присутніх. Кифа, коли Він наблизився до нього, вигукнув:

Господи! Чи Тобі умивати мої ноги?

Що Я роблю, ти тепер не знаєш, а зрозумієш потім.

Не вмиєш ніг моїх повік! – вигукнув Симон.

Якщо не вмию тебе, не матимеш частини зі Мною.

Петро засмутився ще більше:

Господи, не тільки ноги мої, але й руки і голову!

Вмитому треба тільки ноги обмити, – відповів Ісус, – бо увесь чистий; і ви чисті, але не всі (Ін. 13:1-11)[1].

Це був перший того дня натяк на зрадника, який перебував поряд з Ним.

Коли Ісус повернувся на Своє місце за столом, Він сказав: «Чи знаєте, що Я зробив вам? Ви називаєте Мене Учителем і Господом, і добре кажете, бо Я Той і є. Отже, якщо Я, Господь і Учитель, умив вам ноги, то і ви повинні вмивати ноги один одному. Бо Я дав вам приклад, щоб і ви робили так само, як Я зробив вам.

А Я посеред вас, як слуга. Але ви були зі Мною в напастях Моїх, і Я заповідаю вам, як заповів Мені Отець Мій, Царство, щоб ви їли і пили на трапезі Моїй у Царстві Моїм» (Ін. 13:12-15; Лк. 22:27-30)[2].

Тайна вечеря, Джеймс Тіссо

За звичаєм, вино перемішали з водою і кожен, наповнюючи свій келих, читав над ним вдячну молитву: «Благословенний Ти, Господи Боже наш, Царю всесвітній, що створив плід лози виноградної». Потім слухали пасхальне славослів’я, оповідь про Вихід і їли ягня з гіркими травами.

Настала ніч. У покої запалили світильники. Усі помітили, що Учителя оповила глибока скорбота. Коли Він вимовив слова псалма: «Той, хто їсть зі Мною хліб, підняв на Мене п’яту свою», – апостоли збагнули, що Йому загрожує невідома, але близька небезпека. Нарешті Ісус сказав: «Один з вас видасть Мене» (Ін. 13:18-21). У гіркій збентеженості всі почали перезиратися. «Чи не я?» – чулися запитання. Юда, якого роздирали суперечливі почуття, теж насмілився запитати: «Чи не я?»

Ніхто не чув, що відповів йому Господь, але Юда зрозумів: його задум розкрито. Ісус же, звертаючись до інших, сказав: «Син же Людський іде, як писано про Нього, але горе тій людині, якою Син Людський буде зраджений: краще було б не народитися людині тій» (Мф. 26:24).

Страждав від непевності Петро. Він не витримав і подав знак своєму молодому другові, який лежав біля Учителя, щоб той запитав, хто зрадник. На запитання Івана Ісус ледь чутно відповів: «Той, кому Я, вмочивши, подам хліб» (Ін. 13:26).

Шматок було подано Іскаріотові. Цей жест на бенкетах вважався ознакою приязні і любові. Господь востаннє прагнув врятувати душу, що гинула. Але Юда ще більше озлобився. «Увійшов у нього сатана» (Ін. 13:27), – каже євангеліст. Тепер зрадник вже ненавидів свою Жертву.

Ісус опускає свою руку в чашу, Джеймс Тіссо

«Що робиш, роби швидше», – твердо промовив Ісус, дивлячись на Юду. Усі подумали, що Він виряджає його купити необхідне до завтрашнього свята. Юда підвівся і мовчки вийшов. Нічна пітьма оповила його. Мости були спалені. Архієреї вже чекали на свого спільника.

Тривога не полишала Петра та Івана відтоді, як за Юдою зачинилися двері, але темна хмара, що нависла над учнями, дещо розсіялася. Можливо, й сам Ісус відчув полегшення. Знову було помито руки і розлито вино. Христос промовив молитву над опрісноком, який лежав перед Ним: «Благословен Ти, Господи Боже наш, Цар усесвіту, який виводить хліб із землі». У ту мить, коли Він переламав Його, на апостолів ніби повіяло вітром з Галилеї. Здавалося, вони не в нічному Єрусалимі, а на березі моря, де Ісус нагодував п’ять тисяч. Але обряд нагадував й про інше. «Це – хліб страждань, який їли батьки наші в землі Єгипетській», – повторив Учитель традиційні слова седера. Цього разу Пасха провіщала і страждання Слуги Господнього. Як розламаний цей священний хліб, так буде віддане Його тіло в руки катів.

«Прийміть, споживайте, це є Тіло Моє, – мовив Ісус і додав: Це чиніть на спомин про Мене» (Мф. 26:26; Лк. 22:19). Із хвилюванням кожен узяв свою частину пасхального опріснока. Потім, стоячи, проспівали початок «халела»:

Хваліть слуги Господа, хваліть ім’я Господнє! –

Хай буде ім’я Господнє благословенне віднині і навіки, від сходу сонця і до заходу хай прославиться ім’я Господнє.

Високий над усіма народами Господь, над небесами – слава Його…

Але от Господь узяв до рук «спільний келих вдячності», який за звичаєм випивали наприкінці вечора.

– Благословимо Бога нашого, – сказав Він.

– Благословенний Господь Бог наш, Бог Ізраїлю, Бог Саваоф, Який возсідає серед херувимів, за їдження, яке ми прийняли, – за уставом відповіли апостоли.

– Благословимо Того, чию благодать ми скуштували…

– Благословенний Ти, чию благодать ми скуштували і чиєю благодаттю живемо…

На закінчення славослів’я Ісус сказав:

Пийте з неї всі, бо це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів! (Мф. 26:27,28).

Тайна вечеря, Ніколя Пусен

Апостоли передавали келих по колу…

Так звершилася Пасха Завіту, який є у крові Ягняти. Ісус не випадково зберіг в обряді жертовну символіку, бо всі древні вівтарі були закликом до неба й означали жагу спілкування з Вищим. Остання ж Христова вечеря поєднала мірних з Ним, з воплоченим Сином Божим. «Кров і тіло» – синоніми живої істоти.

Кров у Біблії вважалася символом життя, над яким панує лише Творець. Саме тому її заборонялося вживати в їжі. А тепер сам Спаситель світу віддавав Своє життя, Свою кров людям.

Здавна укладення Завіту супроводжувалось окропленням віруючих кров’ю тварини, присвяченої Богові. Усі, на кого падали її краплі, набирали нової духовної порідненості і зв’язку з Богом. Такий був сенс жертви пасхального ягняти. Такі обряди знав не тільки Ізраїль, але й більшість древніх народів. Христос замінює кров жертви соком виноградної лози, вином частування, яке знаменує боголюдську жертву, страждання й торжество Месії-Збавителя.

Пасхальний спомин про Вихід був перенесенням минулого в сьогодення. Мудреці Ізраїлю говорили, що кожна Пасха є визволенням з рабства, що здійснюється знову й знову. Так і новозавітна Євхаристія означає причетність до спасіння, яке Христос приносить людям, перебування Господа з тими, хто любить Його. «Бо кожного разу, – скаже згодом апостол Павло, – коли ви споживаєте хлiб цей i п’єте чашу цю, смерть Господню сповiщаєте, доки Вiн прийде» (1Кор. 11:26).

Час переможений. Залишається тільки тайна воплочення. Присутність Бога, Котрий зійшов у світ…


[1] Слово «чистий» у цьому контексті стосується як ритуального омовіння, так і стану душі. Іван говорить лише про миття ніг на вечері, не згадуючи євхаристії. Очевидно, коли писалося Четверте Євангеліє (90-і pp.), євхаристія сприймалася як обов’язкова частина Таємної вечері.

[2] Подальша розповідь про Тайну вечерю базується на Мф. 26:20-29; Мк. 14:22-25; Лк. 22:15-20; Ін. 13:18-38; 1 Кор. 11:23-25 і талмудських свідченнях про пасхальний седер. Досі не з’ясовано, чи брав Юда участь у євхаристії. Але багато посередніх даних свідчать на користь того, що він покинув вечерю до неї.

Попередній запис

Підготовка до седеру

Змова Іуди. Джеймс Тіссо Від вечора 5 квітня до ночі на 7-е Тоді ж, коли на ... Читати далі

Наступний запис

Завершальні слова

Остання проповідь Христа, Джеймс Тіссо Тільки глибока вкоріненість Євхаристії в культовій традиції Старого Завіту дозволила апостолам ... Читати далі