Підготовка до седеру

Змова Іуди. Джеймс Тіссо

Від вечора 5 квітня до ночі на 7-е

Тоді ж, коли на Елеоні Христос розмовляв з учнями про останні дні, Юда потайки прийшов до палацу Каяфи, щоб зустрітися з представниками влади. Він запропонував садукеям свій план: схопити Ісуса вночі поза містом, не привертаючи уваги юрби. Юду, звісно почали розпитувати про задуми Учителя та Його прихильників. Мабуть, Іскаріот сповістив, що Ісус, на його думку, має проголосити Царство Боже у день Пасхи[1].

Побоюючись, що це буде який-небудь новий зухвалий акт, на кшталт вигнання торговців з храму, ієрархи вхопилися за можливість своєчасно відвернути спокусу. Хоча арешт спершу було відкладено на післясвяткові дні, сприяння Юди змусило Синедріон змінити рішення, до того ж, що він пообіцяв особисто привести сторожу до місця, де звичайно переховувався Ісус. Вже ступивши на шлях зради, Іскаріот не міг зупинитися. Тепер він мав намір дістати вигоду зі своєї зради. «Що хочете дати мені?» – запитав він, після чого архієреї негайно заплатили йому за допомогу[2]. Взявши гроші, Юда спокійнісінько повернувся до Учителя.

У четвер уранці Ісус звелів апостолам готуватися до седеру – пасхального частування. За статутом, його треба було починати ввечері 14–го нісана, яке того року припадало на п’ятницю, але Господь знав про зраду, знав, що Йому залишилося бути на волі менше доби, тому хотів встигнути зустріти Пасху серед учнів. Він надавав особливого значення цьому святу, останньому в Його земному житті.

«Дуже бажав Я цю паску їсти з вами, перш ніж зазнаю страждань, – сказав Ісус. – Бо кажу вам, що не буду вже більш їсти її, доки вона не сповниться в Царстві Божому» (Лк. 22:15,16)[3].

Апостоли сприйняли ці слова по-своєму. Навіть, коли напередодні Він говорив: «Людський Син буде виданий людям до рук, і вони Його вб’ють», вони не повірили в трагічний фінал і надалі вважали, що нинішній седер стане передднем Його торжества.

Де хочеш, щоб ми приготували Тобі їсти паску? – запитали учні. Було б надійніше залишатись у Вифанії, але Ісус послав їх у місто, до одного зі Своїх потаємних послідовників. За Законом, Пасха мала здійснитися в Єрусалимі.

Підіть у місто до такого-то, – звелів Він Петру та Івану. – І скажіть йому: Учитель говорить: час Мій близько; у тебе справлю Пасху з учениками Моїми. (Мф. 26:17,18)

Чоловік, що несе глек, Джеймс Тіссо

Оберігаючи ці дорогоцінні години, Він вдався до заходів безпеки. Ім’я господаря дому назвав лише двом. Христос дав їм знак: біля воріт вони зустрінуть людину з глеком, яка й приведе їх на місце. Умови таємності починали непокоїти учнів: двоє з них навіть озброїлися на випадок раптового нападу.

Не відомо, чи можна було придбати ягня і виконати обов’язкове жертвоприношення за день до свята. Не виключено, що звичай це дозволяв, бо тисячі й тисячі паломників бажали взяти участь у цьому обряді[4]. В усякому разі, невідомий приятель Учителя про все потурбувався.

Наприкінці дня Ісус з учнями прийшов до Єрусалиму. Вперше за цей тиждень Він готувався провести там ніч. Господар вже чекав на них. Великий верхній покій був виметений і вистелений солом’яними матами. Усі залишки квасного хліба, за звичаєм, були знищені. На столі темніли лише глиняні тарелі з мацою, глеки з вином, кубки. Про ягня чи про саму «пасху» євангелісти не згадують: це – традиційна страва. У юдеїв кожне частування, що супроводжувалося молитвами, вважалося своєрідним обрядом. У ньому брали участь тільки члени сімей або маленькі братства – «хабурот». Місця під час таких частувань займали від найстаршого до наймолодшого, і цього строго дотримувалися. Тому апостоли, ввійшовши, почали сперечатися: хто буде ближче до Учителя. Але Ісус нагадав їм, що не тільки в цю урочисту хвилину, але й будь-якої пори вони повинні долати усяку честолюбність.

Старозавітні пророцтва нерідко зображували месіанське царство у вигляді бенкету (див.: Іс. 25:6; 55:1; Притчі 9:1-6). Як бачимо з багатьох притч Христа, Він цінував цей символ. Для Нього зібрані за святковим столом брати уособлювали месіанську общину, Головою якої був Він сам.

За тодішнім звичаєм, усі полягали на низьких ложах: Іван – поруч з Господом, Симон навпроти Нього, поблизу був і Юда.

Священна подія Великого Четверга, якій судилося жити в містерії Божественної Літургії, стати осередком Церкви і бути відтвореною в молитвах і гімнах, у творах Джотто, Діонісія, Леонардо, відбувалася в невибагливій простоті. Лише присутність Іскаріота (коли б апостоли знали про зраду) могла затьмарити вечерю. Але вони наразі ні про що не здогадувалися.

Хоча законний термін седеру наставав лише наступного дня, Христос в усьому дотримувався пасхального чину[5].

Тайна вечеря, Павло Попов

Це було Його свято, Його «нова Пасха», яка знаменувала вже не Вихід на свободу і всиновлення Богом одного народу, а викупний дар усьому світові.


[1] Христос багато разів говорив учням про страждання і славу, які чекають на Нього в Єрусалимі на Пасху. Апостоли, як це видно з прохання Саломеї, чекали лише Його торжества. Юда міг повідомити членів Синедріону про те, що Учитель хоче «проголосити Царство Боже» саме в день свята. Цим, мабуть, і пояснюється несподівана зміна їх планів щодо Ісуса.

[2] Мф. 26:3-6; Мк. 14:1-2; 10-11; Лк. 22:1-6. За Матфеєм, Юді заплатили 30 срібняків. У дохристиянські часи стільки коштував раб (Вих. 21:32). На думку одних тлумачів архієреї встановили таку ціну на знак зверхності до Ісуса; за припущеннями інших – це символічна цифра, що означає релігійне відступництво (Зах. 11:12-13).

[3] Мф. 26:29; Лк. 22:15:16. «Дуже бажав Я» – автори говорять про юдейський мовний зворот, що означав вищий ступінь бажання. Згідно з трьома першими євангелістами, Тайна вечеря збіглася з Пасхою і була седером, тобто святковим частуванням. Але з четвертого Євангелія, хронологія якого, очевидно, точніша, розуміємо, що вечеря відбулася напередодні 13-го нісана. Усе ж і в синоптиків є посередні вказівки на те, що вечір четверга не був пасхальним. У п’ятницю вранці Симон Киринейський йшов з поля, де навряд чи міг перебувати пасхальної ночі (Мк. 15:21). В Юдеї, за свідченням Талмуда, ввечері перед седером припинялася будь-яка робота (Митна, Песахим, IV:5). Зовсім неймовірно, щоб Синедріон призначив арешт на вечір седеру. Пасхального дня (до заходу сонця) Йосиф з Аримафеї не міг би закупити все необхідне для похорону. Наразі найвірогіднішою залишається думка, що Христос навмисне здійснив Пасху до її настання, знаючи, що невдовзі буде ув’язнений.

[4] За Й. Флавієм (Юд. війна, VI, 9,3) якось у 60-х роках І ст. було зарізано 265500 ягнят. Хоча обряд здійснили самі богомольці, технічно його було важко виконати, якщо не подбати про дозвіл, щоб почати його раніше. Це аргумент на користь того, що ягня могло бути приготованим уже 13 нісана.

[5] Це простежуємо в усій синоптичній традиції. Обряди ритуального частування і Пасхи описані в талмудських трактатах «Берахот» і «Песахим». Порівняння їх з Таємною вечерею підтверджує її пасхальний характер. «Христос, – пише Л. Буйє, – не виводить, а тільки застосовує обряд, який уже існує і має тривати»

Попередній запис

Пророцтво про Страшний суд

Страшний суд, Джон Мартін Древні люди не могли уявити собі Богоз’явлення інакше, як в ореолі космічних ... Читати далі

Наступний запис

Тайна вечеря

Перед вечерею треба було на знак благоговіння помити руки. Після цього Христос несподівано встав і, знявши верхній одяг, підперезався рушником. ... Читати далі