Пророцтво про Друге пришестя

Тріумф Християнства, Гюстав Доре

Та не лише Юдея переживе велике потрясіння. «Після скорботи тих днів» весь світ охоплять бурі. Христос зобразив їх фарбами апокаліптичних писань. Настануть часи безпросвітньої пітьми, жаху та агонії. «Постане народ на народ і царство на царство. Будуть великі землетруси місцями, і голод, і пошестіІ будуть знамення на сонці, і місяці, і зірках, а на землі туга народів від раптового шуму морського і збурення (хвилі морські – біблійний символ сатани). Люди вмиратимуть від страху і чекання біди, що йде на всесвіт, бо сили небесні захитаються» (Лк. 21:10-26).

Як загибель Єрусалиму є «початком страждань породільних», так усесвітні катаклізми – лише провісники останнього Суду. Він настане несподівано. Ніхто, навіть ангели, не знають ні дня, ні години його. Сам Син Божий, принизивши Себе, відмовився від цього знання. Вірним же слід не вираховувати «часи і терміни», а бути насторожі, перебуваючи в постійній молитві і готовності звітувати перед Господом. Для них пришестя прославленого Ісуса означає радість зустрічі, остаточне єднання з Господом. «І тоді побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах з силою і славою великою. Коли ж це почне збуватися, тоді ви випростайтесь і підійміть голови ваші, бо наближається визволення ваше» (Лк. 21:27,28).

Пророцтво Христа, виголошене на Єлеоні (Оливній горі) – одна з найскладніших загадок Євангелія. Перші християни під впливом юдейської апокаліптики тлумачили її просто; невдовзі після падіння Храму Христос з’явиться, щоб царювати над світом. Навіть коли вони переконалися, що Ісусові слова були сприйняті неправильно, багато хто з віруючих продовжував жити під знаком близького кінця світу. Незліченну кількість разів з’являлися сектанти, які провіщали початок Страшного Суду і навіть вказували його термін. Люди кидали роботу, житло, йшли в ліси й пустелі, охоплені містичним жахом. Іноді таке почуття охоплювало майже всю Церкву. Але незмінно збувалося слово Христове про таємницю останньої години, яку знає тільки Отець.

Що ж породило таке багатовікове непорозуміння?

Ісусова блага вість у повному обсязі має на увазі тривалий час попереду, який мине до настання Царства. Це видно, як ми вже зазначали, хоча б із притч про зерно, ниви, дерева, закваску. Та й сама Елеонська промова Господа враховує цю перспективу. Час про який Він говорить, – період абсолютно невизначений. Розорення Єрусалиму і всесвітні біди Ісус назвав початком. Слова «близько біля дверей» радше слід сприймати в масштабі пророцтв, які, зазвичай, змальовують «тисячу років як один день». Це не земні, а Божі масштаби.

За словами Христа, Він з’явиться у славі раніше, ніж буде «буде проповідане це Євангеліє Царства по всьому світу, на свідчення усім народам» (Мф. 24:14). Важко собі уявити, щоб Христос у цьому випадку мав на увазі лише кілька десятиріч. Ми знаємо, що умова ця й через двадцять століть далеко не здійснилася. Адже навіть країни, здавалося б, християнізовані, нерідко залишаються несвідомими щодо суті євангелія.

Та якщо Христос говорив про віддалене майбутнє, навіщо закликав Він учнів бути готовими? Як стосувалося їх те, що здійсниться через тисячі літ?

Багато сучасних авторитетних дослідників вважають, що у Євангелії ми маємо справу зі «здійсненою есхатологією»[*].

Те, що Христос називав «з’явленням Сина Людського», який судить світ, є Його власним життям, смертю і воскресінням. Прихід Сина Божого справді був судом, який триває у віках.

Цю думку можна, очевидно, підтвердити багатьма висловами Ісуса: «На суд Я прийшов у світ цей», «Нині суд світові цьому» (Ін. 9:39; 12:31). І все ж, ті, хто уважно читає Євангеліє, повинні визнати, що Христос говорив про Суд не тільки в значенні Свого служіння. Його слово невіддільне від старозавітних пророцтв, які вказують на шлях людства до повноти часів, до досконалого торжества Царства.

Чому в Євангелії тема кінця Старого Завіту переплетена з темою Суду і з темою кінця історії? Мабуть, Христос свідомо зблизив їх, бо є таємничий зв’язок між трьома подіями: Втіленням, загибеллю храму і останньою кризою світу.

Об’явлення Спасителя було початком «месіанської ери»: Бог увійшов у життя людства і так безпосередньо, як ніколи, наблизився до нього. Ця зустріч стала Судом, який набрав сили з тієї миті, коли принижений Месія – вісник любові і правди, поставив людей перед вибором: прийняти чи відкинути Його.

Старозавітна Церква як носій одкровення вже не раз осуджувалася Богом. Коли люди відмовлялися слухати Його слово, провіщене через пророків, вони позбавлялися небесного покрову і потрапляли в поганське рабство. У 70 році цій трагедії судилося статися знову, бо Єрусалим не впізнав години пришестя Спасителя. Але жереб Єрусалиму є прообразом Суду Божого, що триває; його відчуває на собі і християнський світ: Рим, Олександрія, Константинополь.

Новий народ Божий, прийнявши Завіт Христа, несе ту ж відповідальність, що й древній Ізраїль. Тому він постійно переживатиме «судні дні», доки боротьба добра й зла не досягне вищого апогею напруги. Тоді станеться останній Суд – перелом, прорив історії за свої межі, очищення і перетворення світу….


[*] Цю думку вперше чітко сформулював Чарльз Додд. «День Сина Людського, – каже він, – означає позачасовий факт. Він пов’язаний з історією, оскільки вкорінений в історичній кризі пришестя Ісуса».

Попередній запис

Пророцтво про руйнування Храму

Учні захоплюються будівлею Храму, Джеймс Тіссо Євангеліє не говорить, як учні сприйняли викривальну промову Господа, але, ... Читати далі

Наступний запис

Пророцтво про Страшний суд

Страшний суд, Джон Мартін Древні люди не могли уявити собі Богоз’явлення інакше, як в ореолі космічних ... Читати далі