Учні перед тайною

Визнання св. Петра, Джеймс Тіссо

Але як же люди «церковні» – книжники і богослови не пізнали Його, як сталося, що Ісус усе ж знайшов Собі учнів? Людська логіка, «тіло й кров» були тут справді безсилі. Це тайна віри, святая святих, де душа зустрічає свого Спасителя. Розум апостолів мучили сумніви, але просвітлена любов принесла перемогу вірі, і вони схилилися перед погордженим мандрівником, як перед Месією – Сином Бога Живого.

Відповіддю на сповідання Петра було пророцтво Христове про Церкву, яка вистоїть, навіть коли всі сили зла рушать проти неї.[*]

А самого Симона Ісус назвав Скелею, на якій вона буде поставлена. Як би не сприймати ці слова, важко сумніватися в тому, що Господь поклав на апостола якусь виняткову місію. Тому і в Церкві він був визнаний «першоверховним». Іноді це заперечують, посилаючись на відсутність у Петра абсолютного авторитету в першій общині. Справді, ні диктатором, ні «князем» Церкви в земному розумінні він не був. Але хіба ж не відкинув сам Христос з усією конкретністю будь-які претензії на таке панування? «Нехай царі володарюють над народами, – говорив Ісус, – але між вами нехай не буде так» (Мк. 10:43). Тому не честолюбному лідерові, її скромному рибалці було сказано: «Паси вівці Мої» (Ін. 21:17).

Тільки дія Духа Божого потім перетворила його в пастиря Христового. Тоді ж, під час бесіди біля Кесарії Филипової, Петро аж ніяк ще не став «скелею» Церкви. Тому Ісус відразу дав інше спрямування його думкам. Заборонивши розголошувати месіанську таємницю, він заговорив про Свої страждання і смерть.

Почувши це, Петро засмутився. Він відвів Ісуса вбік і з властивою йому безпосередністю вирішив підбадьорити Його:

Будь милосердний до Себе, Господи! Нехай не буде цього з Тобою!

Але слова учня тільки поранили душу Ісуса. Хіба й сам Він не хотів би, щоб «чаша обминула Його»? Хіба прагнув того, щоб люди стали вбивцями Месії? Але Він мав добровільно випити чашу викуплення.

Відійди від Мене, сатано! – сказав Він, озирнувшись на учнів. – Ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське. (Мф. 16:22.23)

“Відійди від Мене, сатано!”, Джеймс Тіссо

Зніяковілий Петро замовк, а Ісус почав говорити, звертаючись уже до всіх Дванадцятьох. Вони мають бути готові до всього, наближається час випробувань. «Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною» (Мф. 16:24). Шлях до Царства веде через перемогу над собою. Месія стане жертвою, але і Його послідовники повинні навчитися йти за Ним. Тільки тоді вони зможуть стати учасниками месіанського торжества. «Істинно кажу вам: є деякі з тих, що стоять тут, які не зазнають смерти, доки не побачать Сина Людського, що гряде в Царстві Своїм» (Мф. 16:28).

Чи означало це, що кінець світу настане вже при цьому поколінні? Багато хто з учнів саме так і розумів Ісуса. Тим часом Він говорив не так про майбутнє, як про те, що вершиться тепер, що почалося ще в перші дні Його проповіді. Посіяне Христом насіння росте, зерно стає деревом, а Суд вже триває, нова ера вже настала.

Минуло кілька днів. Наближалося свято Сукот (Кущів), яке за звичаєм треба було проводити в куренях, зроблених з гілля. Ісус залишався за Йорданом. І тут сталося ще одне незвичайне з’явлення. Трьом апостолам – Петрові, Якову та Іванові було дано лише хвилево бачити завісу привідкритою і споглядати надлюдську славу Христа. Можливо, в очікуванні Страстей Він хотів духовно зміцнити найближчих, знаючи, які випробування чекають на них.

Якось Ісус узяв їх зі Собою на високу гору, тоді, як інші відпочивали біля підніжжя. Поки Він молився, Петро, Яків та Іван, що розташувалися біля Нього, поснули. Коли ж вони прокинулись, їх вразило, як змінився Учитель. Його обличчя після молитви сяяло неземним світлом, навіть одяг Ісуса став сліпучо білим. Двоє незнайомців розмовляли з Ним. Дивним чином апостоли збагнули, що це з’явилися до Нього з іншого світу древні пророки. Страх поступився перед відчуттям миру, щастя, близькості Божої… Побачивши, що ті два йдуть, учні злякалися, що втратять невимовне блаженство тієї хвилини. «Господи! – сказав Петро. – Добре нам тут бути; коли хочеш, зробимо тут три намети: Тобі один, Мойсеєві один, і один Іллі». (Мф. 17:4). Він не знав, що сказати, Йому видалося, що настав час здійснення обряду Кущів….

Преображення Господнє, Карл Генріх Блох

Що сталося потім, ніхто з учнів виразно не пам’ятав. Це була Слава Предвічного, світла хмара Богоприсутності, над усім лунали слова: «Цей є Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте» (Мф. 17:5).

Наступної миті сяйво потьмяніло; апостоли побачили Учителя звичайним.

Він стояв сам на верхів’ї гори.

Петро, Яків та Іван не могли отямитися. Ісус підійшов до них і сказав: «Встаньте і не бійтеся» (Мф. 17:8), і почав спускатися донизу. Як уві сні, вони пішли за Ним. Дорогою Ісус порушив мовчанку і звелів берегти побачене в таємниці, «доки Син Людський не воскресне з мертвих».

Не наважуючись звернутися до Нього, учні пошепки запитували один одного: «Що означає воскреснути з мертвих?».


[*] «Врата пекла» (Мф. 16:18) означають могутність зла. В семітських мовах слово «ворота» є синонімом «сили» Цей образ узятий з будівельної термінології, адже міцні ворота вважалися запорукою нездоланності міста.

Попередній запис

Збавитель

«Син Людський, – говорив Христос, – не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою ... Читати далі

Наступний запис

Нерозуміння оточення

"Відійди від Мене, сатано!", Джеймс Тіссо Вересень-грудень 29 р. Якщо навіть після Петрового визнання Ісуса Сином ... Читати далі